Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

— Якщо йдеться про гарантії, міс Хілда, — неквапом заговорила Мері й підвелася з крісла, щоб добути з потаємної шухляди чорну пластикову шкатулку, — якщо ви хочете зберегти свою недоторканність, хоча в житті всяке трапляється, то я не бажаю залишатися в боржниках. Прошу вас, Джім, передайте цю річ міс Хілді, - звернулася до чоловіка й подала йому шкатулку з витисненою золотою голівкою Горгони. — Місіс Кет Острожна теж повертає вам ваші дари, — нагадала Мері, коли Брайнт пізнала свою шкатулку. Зрозуміла: там дві підвіски з надчутливими антенами, які вона замовляла для Мері і для Кет. — Мушу вас попередити, міс Брайнт, що останнім часом ви займаєтеся невластивими вам інтригами, які призвели містера Рассела до фатального випадку. Між нами, панове, не повинно бути чвар, заздрощів, недовіри й підозр. Не забувайте, ми дбаємо тільки про гегемонію Америки, а потім уже думаємо про власний бізнес. Якщо ж хто наважиться просто наживатися на цій справі, то не гарантую, що йому пощастить скористатися з вас, панове. Можливо, саме ваш талант, міс Брайнт, і ваш, містер Вундстон, дадуть змогу нашому уряду назавжди покінчити із загрозою термоядерної катастрофи на планеті. Ваша невидима зброя виведе з ладу обслугу всіх ракетних баз суперника, і ми візьмемо під свій контроль усіх вояків на планеті. Штати два століття не знали воєн на своїй території. Кожен з нас мріє про те, щоб протест сера Гленда залишився смішною клоунадою дивака, який хотів сховатися від реального світу.

Мері знову вмостилася в крісло, випила ковток золотавого напою й зглянулася з Френком — чи не пора запрошувати гостей до столу? Френк ледь помітно хитнув заперечно головою й сам звернувся до Вундстона:

— Містер Х’ю, мене уповноважили повідомити вас: вілла містера Макларена у вашому розпорядженні. Тим більше, що ви перевезли туди деяке обладнання для проведення дослідів. Охоронятиме вас Пітер Гоулд. Він незабаром повернеться з ранчо Доута. Вже встановлено прямий зв’язок з підземеллям сера Гленда, і вам не треба буде зайвий раз спускатися туди для спілкування з міс Брайнт.

— Ви хочете сказати, я тепер житиму під штучним сонцем містера Гленда? — уїдливо запитала Хілда, ховаючи до своєї торбинки пластикову шкатулку.

— Обставини склалися так, що нам треба форсувати роботу, і вам просто ніколи буде щодня подорожувати до Атланти. До того ж на дорогах трапляються пригоди, а ми вас повинні пильнувати, як надію Америки, — пояснив Френк. — У вас там буде розкішний кабінет і опочивальня з усіма вигодами. Гадаю, за два мільйони гонорару можна погодитися на тимчасові ускладнення, міс Брайнт.

— Хоча й ми на цім світі тимчасові, - хмикнула Брайнт, — але я не люблю вередунів. Мені навіть цікаво буде відчути себе великою в самотині. Навколишній світ дуже розпорошує думки вченого.

— Ви правильно оцінюєте ситуацію, міс Брайнт, — додала Мері, радіючи, що Хілда погодилася на запропоновані умови без зайвих амбіцій. — Там ви, можливо, будете не одна. Якщо обставини ускладняться, ви незабаром зустрінетеся з нашим спільним знайомим, міс Хілда. Правда, він працюватиме над своєю проблемою, але розумні люди завжди знаходять спільну мову.

— Кого ви маєте на увазі? — поцікавилася Брайнт.

— Поки це містер інкогніто, — відповіла Мері й з тривогою подумала про Острожних. Боялася вгадати, що мало статися з Катею і Павлом на американській землі, але в серці озвався пекучий біль. Воно вже, здавалося, отерпло й звикло до жахливої клятви Мері, але душа в неї ще не вмерла й постійно нагадувала про власний страх. Мері боялася згадувати про Павла, про Малькольна, вона надміру швидко підвелася з крісла й звернулася до присутніх, тамуючи в душі передчуття болючих втрат: — Як на мене, сьогодні всі справи вирішено, а тому не гріх і повеселитися. Чому ви такі сумні, любий Х’ю? — звернулася до Вундстона й хитрувато примружилася. — Ви даремне впадаєте в транс. Я передчувала цед тому запросила саме для вас дівчаток з ресторану «Золоте руно».

— Ви надто турботливі, місіс, — холодно подякував Х’ю й вайлувато вклонився.

— Ніхто не передбачить свого життя, Х’ю, — зітхнула Мері.

— Особливо це стосується жінок, — буркнув Вундстон і заквапився з кабінету.

— Ви сказали істину, Х’ю, — мовила Хілда, — бо тільки жінка велика своєю любов’ю і несподівана помстою. — Вона дивилася не на Вундстона, а на знічену Мері Френк.

Кімната, яку відвели Джою Блеклі, була поряд з опочивальнею Хілди Брайнт. Блеклі чув, як за стінкою грала тиха музика, а потім долинули сердиті голоси. Блеклі зупинився посеред кімнати й прислухався. Про що говорила Хілда, Джой не міг розібрати, але те, що вона гнівалася, було зрозуміло з тону її голосу. «З ким це вона?» — здивувався Блеклі й підійшов до дверей своєї кімнати. Зважував, чи доречно пізньої пори напрошуватися в гості. Але нічна розмова навряд чи дасть йому спати, тому наважився і вийшов у невеличкий хол. За високими дверима, де була Хілда Брайнт, не почув жодного стороннього звуку. Несподівано двері розчинилися, і на порозі з’явився Х’ю Вундстон. Він різко вихопив сигару з рота й кивнув Джою:

— Не спиться? Заходь, — сказав і першим повернувся в кімнату Брайнт.

— Ви що, вже спали? — роздратовано запитала Хілда. — Як можна спати після того, що сталося?

— Я був на балконі, міс, — виправдався Блеклі.

— А як ви опинилися в холі? Вирішили підслуховувати? Вам однаково, як і на кому заробити свій капітал? — докоряла Хілда й продовжувала ходити по кімнаті, тримаючи межи пальців довгу сигарету.

— Даремно ви так, міс, — застеріг Вундстон і повів очима на стелю. Нагорі була кімната, в якій зараз відпочивали Мері й Джім. — Вони зробили набагато розумніше, коли зійшлися на спільних інтересах, а ви намагаєтеся нас посварити. Джой чесний хлопець і не заслуговує, щоб з ним так розмовляли.

— У вас завжди залізна логіка, Х’ю, — огризнулася Хілда й нервово