Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Марина-Феліція

Не зважаючи на охоронця, я налетіла на Рейдела з обіймами. Врятував! Він мене врятував! Він зможе підтвердити, що ніяка я не Iсіс Вортуонська!

— Привіт, — хрипко прошепотів він, явно не чекаючи такого натиску.

Його рука м'яко торкнулася моєї спини.

— Ти в порядку?

— Так, — луною озвалася я, не бажаючи розривати обійми. — Втомилася.

Я мала на увазі в цілому, від тривалої подорожі, проблем, які постійно валилися на голову. Але Рей зрозумів по-своєму.

— Я проведу тебе в більш комфортні кімнати і з усім розберуся, гаразд?

Мозок мляво зачепився за слово "розберуся". Невже мені в якісь часи не доведеться розгрібати все, що відбувається навколо. Ця думка зігріла, я навіть не стала сперечатися. Чекала півночі, почекаю ще — аби не вляпуватись у нові пригоди.

Рейдел, обіймаючи мене за талію, проводив на другий поверх. По дорозі казав, що незабаром усе налагодиться. Чи я перебувала в стані шоку, чи я не мав жодних моральних сил, щоб брати участь у розмові, але більшу частину шляху я мовчала. Наче слова різко закінчилися.

І лише коли найманець проводив усередину просторої світлої кімнати, я змогла поставити головне питання:

— Ти скоро?

— Так. Варто тобі прокинутися, і я буду поряд. І все-все тобі розповім і поясню.

— Я все ще заручниця?

— Ні, звичайно, — здивувався Рейдел. — Просто добре відпочинь, гаразд?

З цими словами він залишив ніжний поцілунок на моїй скроні.

— Гаразд, — погодилася я з усмішкою.

Після цього я залишилася абсолютно самотньою. Насамперед провела ревізію своїх нових покоїв. За одним із дверей я виявила справжню ванну кімнату. З гарячою водою! І з, мати його, туалетом!

Навіть якби Рей повернувся і з криками "Час рятувати світ!" вимагав на вихід, мене з цього теплого невеликого приміщення було б уже не виколупати. Тільки змусила б розстебнути корсет. А то воду гарячу воду з пахучою мильною піною я набрала. Але помочити в ній я змогла б тільки ноги, якби вдалося відстебнути спідницю. Проклятий корсет настільки мертвою хваткою обійняв ребра, що я боялася — ходити мені так все життя.

Провівши ще одну ревізію, я все ж таки зважилася на очищення вогнем. І з нереальним задоволенням закликала магію, розполовинювання довбаний корсет прямо по центру. Зброя катувань розвалилася на частини і дозволила мені вільно вдихнути. І як я тільки в ньому примудрилася заснути? Ах ну так, зустріч із Феліцею зовсім не була сном!

Відмахнувшись від усіх думок, я з нереальною насолодою позбулася залишків вбрання і поринула у ванну.

Внутрішній годинник підказував, що плескалася і насолоджувалася благами цивілізації я не менше години. А може, й більше. Подушечки пальців стали зморшкуватими, гарячу воду я доливала три рази і приблизно стільки ж разів встигла переконатися, що щастя є.

Обернувшись величезним махровим халатом, вийшла до головної кімнати. І підійшла до відчиненого шифоньєра. Годиною раніше я виявила там кілька чоловічих брючних костюмів і вирішила, що чарівниці не соромно зав'язувати зав'язочки там, де їх у дам бути не повинно. До того ж довга сорочка приховувала незручну для дівчат конструкцію чоловічого одягу.

Скинувшись на ліжко, з блаженством потяглася. Матрац виявився надзвичайно м'яким, особливо у порівнянні з твердими тюремними лежанками. Замружившись, сподівалася поринути у рятівний сон.

Але закон підлості не залишив і зараз, у цих просочених спокоєм та затишком покоях.

Може, Рей і не збрехав, коли сказав, що повернеться, варто мені прокинутися. Ось тільки сон, за цим законом, не йшов. І Ян за своїм звичаєм не хотів з'являтися в той момент, коли мені так потрібен був співрозмовник.

Я встала і підійшла до вікна. Переді мною розстилався шикарний зелений сад із рівно підстриженими кущами та деревами. Доріжки з дрібною галькою звивисто йшли вглиб саду, до фонтанів і альтанок, які ледь-ледь простежувалися з мого ракурсу.

Прочинивши вікно, я глибоко вдихнула. Приємний солодкуватий аромат вдарив у ніс, пробуджуючи апетит та бажання пройтися. Розтріпавши пальцями вологе волосся, я блаженно посміхнулася.

Цікаво, якщо я не полонянка, а можу ж вийти на вулицю і прогулятися?

Думала я довго. Спочатку мене гальмувало прохання Рея. Потім я знайшла книжку із забавними картинками монстрів та того, як їх прикрашають бантами та рюшами — схоже, якась рекламна брошура виставки.

А коли вже на горизонті здалося сонце, сил терпіти голод та тиск чотирьох стін більше не було.

До того ж, у парку нікого не спостерігалося — ранній ранок, як-не-як! — отже, я нікого не бентежитиму.

Все-таки зважившись, я обережно вислизнула в коридор. Вартові там не спостерігалося, що лише переконало мене в думці, що я не полонянка. Тому до холу я дісталася, впевнена, що маю право ходити по палацу.

— Феліція! — долинув збоку вигук.

Занадто знайомий для того, щоб його проігнорувати. Я навіть полум'я на кінчиках пальців відчула, щойно чоловічий голос торкнувся мого вуха.