Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Мікай?! Що ти тут робиш? — Я зробила крок назад.

Ось сказано було спати! Схоже, бажано до обіду! Ось що мені заважало змусити себе поринути у сон?! Аби не зустрічатися з колишнім нареченим. Він стояв збоку, роздивлявся картину.

— Я? — перепитав він. Його очі метушливо забігали, він явно не знав, що відповісти. Якась думка все ж прийшла в його голову, тому він сказав: — Прибув на термінове одруження до монаршої особи, що повернулася до двору! Я б у життя не визнав у Рейделі одного з роду Велленів! Монаршого роду! Але ж ти, напевно, знала... Могла б і сказати.

Я нерозуміння нахмурилася.

Стоп-п-п ... Рейдел Веллен, Еттер Веллен, небажання найманця повертатися до двору — мозаїка почала складатися. Тепер залишилося розібратися, про яке таке термінове весілля йдеться, що аж гостей почали порталами збирати. Навряд чи Микай верхи встиг дістатися сюди за такий короткий термін, тільки в тому випадку, якби прямо гнався за нами.

І взагалі, невже Ісіс дала задню? Швидко вона. Я б на її місці з таким підступним планом швидко здаватись не стала!

— І тому тобі, мабуть, дуже боляче, що твій кавалер віддав перевагу іншій? — вколов мене словами Мікай, гидко посміхнувшись.

Так, стоп. Я взагалі втратила нитку розмови.

— Про що ти? – сухо поцікавилася я.

— Як? Тільки не кажи, що тебе не запросили, він жестом запропонував пройти за ним.

— Я з тобою нікуди не піду, — твердо промовила я, крадькома плануючи відступ.

Мало, що він там задумав і як насправді тут виявився. Що, коли все це, якась велика підстава? Та й куди Ян запропастився?

— Як знаєш, — знизав плечима чоловік. — А я вже спізнюся. Тож прошу мене пробачити, Феліціє, не хочу пропустити церемонію. Хм… цікаво, чому вона така поспішна. Не знаєш?

Блиснувши в мій бік поглядом, він справді розвернувся і поспішав кудись убік.

— Почекай! — Я крикнула до того, як встигла подумати.

А до біса! Якщо Мікай спробує щось викинути, я його тут же магією так прикладу, що більше убік жодної чарівниці не подивиться. Але його слова про термінове весілля, про Рейдел... Про Ісіс.

Він зупинився, почекав, поки я його наздожену. І навіть лікоть запропонував, але цей жест я проігнорувала.

Від Мікая я чекала будь-якої підлянки, але тільки не опинитися у величезному залі з неймовірно високими стелями.

На витягнутих дерев'яних лавках біля кам'яних підмостків сиділо кілька десятків людей — мабуть, тих, хто теж встиг дістатися порталами до замку, або був десь поблизу. На самому височині біля величезних вітражних вікон стояло троє. Еттер — він розташувався обличчям до зали з пухким фоліантом у руках. Усміхнена Ісіс, одягнена в простеньку не найпафоснішу білу сукню і… Рейдел. Мій Рейдел.

Ось тільки чому він тримає Ісис за руки і через їх зап'ястя перекине золота сяюча гілка?

— Чи згодні ви, Ісісе Вортуонській, взяти сiра Веллена в законні чоловіки? Зберігати вірність йому та короні, народжувати здорових спадкоємців і робити все для процвітання королівства?

— Згодна! — радісно відповіла Ісіс. — Я, Ісіс Вортуонська ...

— Ох, невже тобі це стало здивуванням? — мерзенною змією зашепотів Мікай буквально мені на вухо. — Якщо що, роль моєї нареченої все ще твоя... Якщо забажаєш.

Ні, цього не може бути!

Я спішно моргнула. Це якась нісенітниця! Поспішне весілля! Королівське! Яке повинно готуватися чи не роками! А вони тут за одну ніч усе провернули! Та ще й із Рейделом! Що за маячня?!

Може, я все ж таки сплю?!

Ущипнувши себе нижче ліктя, я зчепила зуби від болю.

— Чи згодні ви… — тепер Еттер звернувся до Рейдела, повторюючи слова, що були раніше.

У вухах залунало в ту мить, коли найманець вимовив тверде і не терпляче заперечень:

— Згоден.

Саме на цьому моменті я розвернулася на п'ятах і бездумно вилетіла із зали. Жоден із стражників не став мені перешкоджати. Монолог наступного по п'ятах Микаю я чула, але не могла, та й не хотіла, розібрати слів.

У вухах дзвеніло. Він недовіри тремтіли руки. І це Рейдел обіцяв з усім розібратися? Він обіцяв, що все закінчиться, коли я прокинусь? Що скінчиться? Наші з ним тільки відносини, що почалися?! Зашибісь!

Кров била набатом у скронях. Здається, рано чи пізно я різко обернулася і послала Мікая на всьому відомі невимовні три літери. А коли він спробував відкрити рота, жбурнула в гада фаєрболом.

Мікай вчасно відскочив, а на камінні залишилася чорна пляма гару.

— Ненормальна, — злякано видихнув він.

А я розвернулася до нього спиною і буквально бігцем кинулась із палацу. Вихід пройшов знову ж таки безперешкодно. Стражники тут були, але ніхто мене не наважився окликнути. Не знаю, куди я так летіла. Просто хотілося виявитися якнайдалі від цього гнізда брехні та підстав.

Ні, а що! Вони чудова пара! Один колишня монарша особа, яка звикла брехати. Вона – принцеса, із замашками маніпулятора. Злагода та любов!