Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

— Отже, я мала рацію, — бурмочу собі і сумно дивлюся на нього. — Ти зробив це заради нас.

Нарешті я помічаю на собі той самий теплий погляд Даніеля, яким він завжди на мене дивився. Але цей погляд не щасливий, а сумний.

— Що нам заважає бути разом, Даніель? — тихо промовляю я. — Федеріко вже немає. Він пішов.

— Не знаю, — хлопець сідає в крісло, втомлено протираючи очі. — Зараз не найкращий час це вирішувати. Я дуже втомлений останнім часом. Все звалилося на мої плечі за один раз. Мені потрібно вирішити всі проблеми, перш ніж ми про це поговоримо. Просто почекай трішки, гаразд? Я обіцяю, що ми все вирішимо.

Я майже не помітно киваю головою і відводжу погляд, приховуючи своє розчарування.

— Можеш сьогодні ще відпочити, або вивчити все як слід, а завтра починати працювати. Зрештою, ти маєш на це право, адже я тебе не попередив. Номер пані Вернер я залишив на столі. Також ти можеш дзвонити мені в будь який момент. Є запитання?

— Ні.

— Тоді гарного дня, чортеня, — з сумною та втомленою посмішкою відповідає Даніель, перш ніж піти в напрямку дверей.

— Даніель! — він обертається. — Дякую.

— Немає за що. Я зробив те, що вважав за потрібне.

Він зачиняє двері і в кабінеті одразу стає надто тихо. Я розглядаю кабінет, думаючи про Філца, перш ніж знайти номер пані Вернер і зателефонувати їй.