Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Острови шторму та смутку. Гадюка 📚 - Українською

Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острови шторму та смутку. Гадюка" автора Бекс Хоган. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78
Перейти на сторінку:
служити Королю, та в першу чергу ми служимо острів’янам. Адлеровому царству хаосу настав кінець. Нехай відновиться честь і слава Гадюки!

Екіпаж, що боровся зі мною пліч-о-пліч, радіє і віддає мені честь, а я, як тільки можу, віддаю її у відповідь. Від втрати крові в мене паморочиться в голові.

Я підкликаю до себе Рена і понад силу шепочу йому свої накази:

— Схопи тих Змій, що обрали сторону Адлера. Я вирішу, як з ними вчинити, якщо, певна річ, доживу до цього.

Він кладе руку на моє плече.

— Вважай, що наказ виконано! Зараз покличу когось на допомогу.

Я лягаю і слухаю, як Рен віддає накази. Тепер корабель у безпеці. А тоді змикаю повіки. Свою роботу я виконала.

Хтось будить мене. Це Бронн, він обмотує мою рану. На нього боляче дивитися, однак схилившись наді мною, він опановує свій біль.

— Ти ж не помреш у мене на руках?! — каже він, туго перев’язуючи мою талію шматком тканини. — Ти чуєш мене? Якщо мені судилося жити, тобі й поготів.

Мені вдається в’яло усміхнутися:

— Все так і має бути.

— Це був убивчий удар! — продовжує він. — Ґрейс пишалася б тобою, — і перед тим, як піти, він міцно цілує мене у чоло.

Помах вій — і я відпускаю сльози на волю, а вітер грає моїм волоссям, принісши гостро-солоний аромат — запах наближення бурі. Я відчуваю надію. Життя ще не зводить зі мною рахунки, годі й думати про це. Правління Адлера добігло кінця, однак моє лиш розпочинається. Сьогодні — не останній мій день. Я — Гадюка. І в мене попереду безліч звершень.

Під могилу Ґрейс я обрала мальовничу місцину у затінку дерева попелоцвіту недалеко від води. Гадаю, Ґрейс вона припала б до душі.

Ми — заручники Восьмого Острова, допоки полагодимо «Діву». Та щойно зможемо, ми покинемо Західні Острови, щоб об’єднатися з Торіном і почати відновлення тих земель, які спустошив Адлер. Ми відправили океанських грифів і вони прилетіли назад зі звісткою — Торін з Флотилією так і не досягнули Західних вод: шалена буря не дала їм перетнути межу, ніби Захід знав, що вони не мали жодного стосунку до моїх із Адлером справ. Тепер вони повертаються на Східні Острови, де Торін вимагатиме, щоб його батько негайно зрікся трону.

Знайшли декількох вцілілих зі злощасного «Мстителя», серед яких — невгамовна Гарлі. Здається, важкі випробування лиш укріпили її дух. А ще винахідлива Ана. Усі вони зголосилися приєднатися до мого екіпажу — на мою величезну радість. Я щаслива, що вони зі мною, адже ще не можу довіряти тим Зміям, що присяглися мені у вірності після своєї поразки.

Скоро настане час вирушати, і я не певна, що колись іще повернуся на Захід. Я — прямий потомок давнього королівського роду, та коли Адлер забрав мене від батьків, він також забрав і моє майбутнє. Тож тепер я сама сплету його мереживо.

Я вирішила зберегти ім’я, з яким виросла. Хоч саме Адлер дав його мені, все ж з роками воно стало частиною мене. А справжнє ім’я залишиться в моєму серці — поряд із любов’ю до батьків, яких я не пам’ятаю. Ім’я Мейрін — символ життя, яке могло бути, та якого я ніколи не знатиму.

Схоже, Естер врешті віднайшла спокій — розповівши свою історію, а ще усвідомивши, що справедливість таки запанувала. Я досить довго відновлювала сили, та щойно окріпла достатньо для того, щоб зійти з корабля, знайшла стежину до Естер і розповіла їй про смерть Адлера. Вона приготувала мені лікувальну настоянку і запропонувала залишитися в неї, пообіцявши навчити мене всьому, що сама знає. Неймовірна спокуса… Навіть більша, ніж можу зізнатися в цьому самій собі. Та на превелике розчарування Естер, я відмовилася. Я сказала їй (і собі також), що тепер я маю обов’язки. Я не збрехала, хоч ми обидві розуміємо, що це далеко не вся правда. Мене лякає магія, що клубочиться в мені. Ця темінь, яку я більше не посмію вивільнити. Та якщо одного дня я передумаю й вирішу повернутися, Естер запевнила, що у її вікні завжди горітиме для мене вогник. Тож, гадаю, Захід поки не хоче випускати мене зі своїх обіймів.

Почувши кроки, я обертаюся і бачу Бронна, що спускається з пагорба; вечірнє сонце позолотило його чорну шевелюру. Мені вдалося вилікувати більшість його ран, та все ж залишилися декілька шрамів від опіків — отрута океанських хижаків неймовірно сильна.

Він сідає поруч зі мною на землю, кладе голову мені на плече.

Ми мовчимо.

Досі не віриться, що ми вижили. Й одна річ — піддатися власним бажанням тоді, коли вже нема що втрачати, і зовсім інша — коли все кардинально змінилося. Точніше — повернулося на стартову точку.

Я заручена з іншим чоловіком. Я вийду за нього заміж на благо Східних Островів. Він гідний чоловік.

А той, хто зараз поруч зі мною — одночасно моя протилежність і моє дзеркало. Промінь світла у моїй темряві. Темнота, що застилає моє світло. І всі півтони між світлом і темрявою. Та чи витримаємо ми муку стосунків, у яких ми поряд, але не пара? Якою ж сильною має бути любов?!

Вечоріє. І коли повз нас пролітає остання пташка, Бронн порушує тишу.

— Я все хотів запитати, відтепер мені звертатися до тебе «Ваша Величносте» чи «Капітанко»?

— Думаю… обидва варіанти підходять.

Він заливається сміхом.

— Скоро забажаєш, щоб я віддавав тобі честь і робив реверанс!

— Ну звісно!

Поки я одужувала, розповіла Броннові все про Адлера, про своїх предків і справжніх батьків. Знаю, мої секрети в нього — під надійним замком.

Він добре розуміє, що відбудова Східних Островів — першочергове завдання.

— Що станеться з нами, коли повернемось додому? — цього разу він запитує серйозно. — Коли ти вийдеш заміж за Торіна?

Я дивлюся на нього, жадаючи якось втішити, але не знаходжу слів. Я не можу брехати йому, а чесна відповідь ранить…

— Я не знаю…

Він киває, і на його обличчя спадає тінь. Він зовсім не це сподівався почути, проте розуміє, що все інше буде чистої води брехнею.

— У такому разі чекаю ваших наказів, Капітанко!

Він віддає мені честь, ми довго дивимося одне на одного, а тоді він іде геть, знову залишивши мене одну.

Я вдивляюся в океанські далі. Знаю, завтра він принесе на своїх хвилях нові випробування — на мене чекають нові битви, нові злети й падіння, проте зараз, просто цієї миті, я відчуваю гармонію з собою.

Зі

1 ... 77 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острови шторму та смутку. Гадюка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острови шторму та смутку. Гадюка"