Читати книгу - "Зламані янголи"

— Послухайте, — роздратовано сказав Гансен, коли вони втретє ввімкнули локаційний комп’ютер. — Він чіпляється до об’єктів, які загороджують зоряний покрив, а коли він змоделює слід, його вже не відірве ніщо, крім появи темного тіла. Якщо цей ваш зореліт не стає час від часу невидимим, проблем немає.

— Це цілком можливо, — сказав Генд. — Знову ввімкніть запасний детектор маси. Подбайте про те, щоб він увімкнувся після випуску.

Гансен зітхнув. На протилежному кінці двометрового буя всміхнулася Крукшенк.

Згодом я допоміг їй принести пусковий тримач із вантажного відсіку «Наґіні» та закріпити цю штуку болтами на кричущо-жовтих гусеницях. Гансен завершив останні перевірки систем, захряцнув панелі вздовж конічного корпусу й ніжно погладив бік машини.

— Готовий до Великої Глибини, — сказав він.

Оскільки пусковий тримач уже був зібраний і працював, ми покликали на допомогу Цзяна Цзяньпіна й обережно витягнули буй на місце. Він був призначений для запуску з торпедного апарата і на крихітному тримачі з гусеницями сидів дещо кумедно — здавалося, ніби він може будь-якої миті перекинутися на ніс. Гансен поводив гусеницями туди-сюди, а тоді змусив їх зробити пару кіл, перевіряючи рухливість, після цього вимкнув пульт, поклав його в кишеню й позіхнув.

— Хтось хоче перевірити, чи зможемо ми спіймати ролик Лапіне? — спитав він.

Я глянув на ретинальне часове табло з секундоміром, який я синхронізував зі зворотним відліком у печері. Залишалося трохи більше чотирьох годин. За яскраво-зеленими цифрами в кутку свого поля зору я побачив, як ніс буя засмикався, а тоді покотився вперед над заокругленим кінцем гусениць тримача. Зупинився він у піску, глухо, але тихо гупнувши. Я позирнув на Гансена і всміхнувся.

— Ох, ради Самеді, — промовила Крукшенк, побачивши, куди ми дивимося, й наблизилася до тримача. — Ну, чого ви тут стоїте й либитеся, як ідіоти, допоможіть мені…

Вона розірвалася.

Я стояв найближче й уже майже повернувся, щоби зреагувати на її заклик. Згодом, пригадуючи все це у хворобливому заціпенінні, я чи то бачив, чи то згадував, як удар розітнув її просто над тазовою кісткою, пішов угору, безтурботно рухаючись туди-сюди, а тоді викинув до неба купу клаптів у фонтані крові. Це було ефектно, як невдалий трюк якогось повнотілого гімнаста. Я побачив, як над моєю головою опинилася рука та частина торса. Повз мене пролетіла її нога, і я дістав легкий удар по губах краєм її стопи. Я відчув смак крові. Її голова ліниво здійнялася в небо, крутячись і тягнучи за собою довге волосся і нерівні клапті плоті з шиї та плеча, наче святковий серпантин. Я відчув, як мені дощем забризкала обличчя кров, яка цього разу належала їй.

Я почув власний крик — так, ніби він долинав з великої відстані. Половина слова «ні», відірваного від свого значення.

Біля мене кинувся до свого відкладеного «Сонцеструма» Гансен.

Я бачив,

Крики з «Наґіні».

що саме

Хтось заходився гатити з бластера.

це зробило.

Пісок довкола пускового тримача закипів від активності. Таких товстих шипастих кабелів, як той, що роздер Крукшенк, було півдюжини; вони були блідо-сірі й мерехтіли на світлі. Вони неначе видавали якесь гудіння, від якого мені свербіло у вухах.

Вони схопилися за тримач і смикнули його. Заскреготів метал. Один болт відірвався від своїх кріплень і кулею продзижчав повз мене.

Знову розрядився бластер, а за ним безладним тріскучим хором ожили інші. Я побачив, як їхні промені проникають крізь предмет у піску, ніяк на нього не діючи. Повз мене проплентався Гансен, ще стріляючи з притиснутого до плеча «Сонцеструма». Я дещо усвідомив.

— Назад! — крикнув я йому. — Назад, щоб тебе!

В моїх руках опинилися «Калашникови».

Надто пізно.

Гансен, напевно, думав, що має справу з бронею, або ж зі стрімким ухилянням. Він уже розширив промінь для запобігання останньому, й наближався, щоб постріли були потужнішими. Снайперський «Сонцеструм» 11 моделі від «Дженерал Сістемз» розрізає танталову сталь, як ніж розрізає плоть. Якщо стріляти зблизька, він випаровує ціль.

Кабелі злегка виблискували. Тоді пісок у нього під ногами вибухнув, і вгору різко потягнулося нове мацальце. Не встиг я опустити розумні пістолети, як воно вже відірвало йому ноги до коліна. Гансен пронизливо, по-звірячому, закричав і повалився, не припиняючи стріляти.

«Сонцеструм» обертав пісок на скло у довгих неглибоких борознах довкола нього. Короткі товсті кабелі здіймались і падали ціпами на його тулуб. Його крики різко припинилися. З нього потекла кров із численними згустками, що нагадували піну на лаві у кратері вулкана.

Я підійшов і вистрілив.

Виставив пістолети, інтерфейсні пістолети, наче власний гнів. За допомогою біозв’язку з пластин на долонях з’ясував подробиці. Висока ефективність, розривні патрони, магазини повні. Те, що уявлялося мені за межами мого гніву, втілилося в тому, що звивалося переді мною, і «Калашникови» вдарили по ньому суцільним вогнем. Завдяки біозв’язку я цілився з точністю до мікрометра.

Кабелі рубали й підскакували, падали на пісок і борсалися там, наче викинуті на суходіл рибини.

Я спустошив обидва пістолети.

Вони виплюнули магазини й радо розкрилися. Я стукнув руків’ями по грудях. Відреагував ремінний зарядник, руків’я пістолетів всмоктали в себе свіжі обойми, клацнувши гладенькими магнітами. Обидві мої руки, в яких знову відчувалася важкість, рвучко простягнулися вперед, покрутилися вліво-вправо, шукаючи та прицілюючись.

Відтяті кабелі-вбивці зникли. Інші кинулися на мене крізь пісок і загинули, пошматовані, як овочі під кухарським ножем.

Я знову все розстріляв.

Зарядив.

Розстріляв.

Зарядив.

Розстріляв.

Зарядив.

Розстріляв.

Зарядив.

Розстріляв.

А тоді кілька разів ударив себе у груди, не чуючи, як клацають спорожнілі зарядні ремені. Кабелі довкола мене перетворилися на бахрому з обрубків, які мляво звивалися. Я викинув геть спорожнілі пістолети й висмикнув з розтрощеного пускового тримача якийсь шмат сталі. Заніс над головою й опустив. Розлетілася, здригнувшись, найближча купка обрубків: угору, вниз, шмаття, клапті, вгору, вниз.

Я підняв дрючок і побачив, як на мене дивиться голова Крукшенк.

Вона впала на пісок обличчям догори; широко розплющені очі прикривало довге сплутане волосся. Її рот був розкритий, наче вона хотіла щось сказати, а на її обличчі застиг вираз болю.

Дзижчання у вухах стихло.

Я опустив руки.

І дрючок.

Опустив погляд на відрізки кабелю, що кволо смикалися довкола мене.

Я раптом охолонув, прийшовши до тями, і біля мене опинився Цзян.

— Дай мені корозійну гранату, — попросив я, сам не впізнаючи власний голос.

«Наґіні» зависла на висоті трьох метрів над пляжем. У відчинених вантажних люках обабіч неї було встановлено кулемети з твердими боєприпасами. За ними сиділи Депре та Цзян, які здавалися блідими у відблисках від крихітних екранів дистанційних прицілів. Зарядити