Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Тато скочив на ноги.

– Бо якби, мамо, ти була готова вислухати мене і хоч раз в житті встати на мою сторону, то ти б зрозуміла, що Мелісі магія принесе тільки шкоду! Вона зламала печать – і чим це скінчилось?

Бабуся теж піднялась.

– Це скінчилось тим, що твоя донька навчається у шанованого демона та, можливо, будує своє щасливе особисте життя! – з натиском промовила вона. – Це все звучить, як привід для радощів, Джеймсе! Не привід смикати волосся на голові!

– Він демон!

– А твоя дружина сніжна відьма з відрубаним даром, і ти хотів те ж саме зробити зі своєю донькою! Ти зачаклував власну матір, аби вона – тобто я! – не дивилась на свою онучку і не помітила, що з нею не так!

– Що?! – видихнула я.

Від цієї сварки волосся ставало дибки.

– Тату, ти зачаклував бабусю? Ти змусив її… Ненавидіти мене? – мій голос звучав зовсім тихо. – Невже це правда? Алісо?..

Сестра відвернулась.

– Ми з бабусею виявили це випадково після ритуалу, коли вона змінила свою думку про тебе сім разів на хвилину. Я зрозуміла, що там якийсь блок, а далі…

– Тобто, це правда, – крижаним голосом промовила я.

– Мелісо, – батько подивився просто мені в очі, – ти просто нічого не розумієш.

– Що я можу не розуміти? Ти заблокував мій дар! Ти відрізав мене від рідної бабусі! Ти прирік мене на довгі роки знущань у школі та в університеті – і нащо?!

– Щоб тебе захистити!

– Гарний захист, нічого не скажеш!

– Мелісо, – подала нарешті голос мама, – твій батько вчинив правильно. Він ніколи не розповідав тобі про те… В якому стані він мене зустрів, – вона опустила погляд донизу. – У мене теж… Прокидався дар. Я могла стати першою сніжною відьмою, в якій магічний дух достатньо сильний, аби прорватись на волю. Але це нічим хорошим не скінчилось. Якби не твій батько, я б давно загинула у Безодні. У нас є повне право ненавидіти демонів. Особливо – архідемонів. Ми захищали тебе, як могли.

– Ну, дякую, – смикнула плечем я. – Дякую за захист, але, думаю, далі я розберусь сама.

Більше слухати всі ці розповіді я не мала жодного бажання. Просто кинулась геть, сподіваючись якомога швидше забратись подалі від батьків і не чути того, що вони говорять. Цинізм мого тата та мами виявився значно глибшим, ніж я очікувала.

Бабуся! Жінка, що могла підтримувати мене всі ці роки так, як підтримувала і ніжно любила Алісу. Я виявилась позбавлена цього всього. І теж через те, що тато вирішив підстрахуватись. Яка жорстокість!

Я зупинилась аж на вулиці. Виявила, що Есмонд вийшов слідом за мною, та дозволила йому наблизитись. Не сіпнулась, коли він поклав руку мені на плече.

– Пробач, – прошепотів демон. – Мені треба було, напевне, про власні сили тобі розповісти і раніше, та я ненавиджу ділитись своїм минулим. Воно в мене не найкраще.

– Я давно здогадалась, – озвалась я, вирішивши не згадувати про Люціо де Р’єна. – Про те, що ти архідемон. Ще коли Емрада приходила, вона проговорилась трохи, я клала все в голові та зрозуміла, що ти сильніший, аніж показуєш.

– Ти не ображаєшся?

– На тебе? – вигнула брови я. – Та ні. Ти ж приховував свою силу, не мою. І, сподіваюсь, приховував не для того, аби потім затягнути мене в Безодню, як лякають батьки, та випити всі сили до останньої краплі?

Есмонд розсміявся, але якось напружено.

– Ні. Я не збираюсь шкодити тобі, Мелісо. Сподіваюсь, ти мені віриш.

– Зараз мені складно говорити про довіру, Есмонде, але я намагаюсь. Принаймні, тепер мені стало зрозуміліше… Дещо. Ходімо додому?

Есмонд спочатку здивовано озирнувся на будинок, ніби не розумів, чому я хочу туди повернутись, а тоді задоволено всміхнувся.

Йому стало ясно, що я говорила про наш з ним дім, не про цей.