Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

— Я, мабуть, піду, — кажу після досить довгої паузи.

— Іди, нам не варто поспішати, — погоджується з теплою усмішкою і легенько торкається моєї щоки.

— Чи не запізно, професоре? — мліючи від ніжності вимовляю на видиху.

— Для тебе зараз все по-іншому, чи не так? — його рука опускається на моє підборіддя і завмирає, на мить відпускаючи. Підштовхуючи до відповіді, яку він давно знає, а я дізналася щойно.

— Так… — я підводжуся з ліжка і проходжу до дверей, але не встигаю відчинити, повертаюся і питаю, — а тобі хіба не по-іншому?

— Я зрозумів чого хочу ще коли просив розповісти мені все після Австрії. У день, коли ти дізналася, що я твій викладач, — уточнює, а я згадую краватку та стіл, до якого я була прив'язана і в животі оживають бджілки. І, судячи з його потемнілого погляду, наші думки зараз в одному руслі ніжаться.

— І... І чого ти хочеш? — допитливо, очі-в-очі. Мені здається, я знаю, що його відповідь – це буде щось хороше. А як інакше пояснити моє бажання читати його погляд, коли він вимовить це?

— Пізнавати тебе знову і знову. І я не тільки про секс, Вишня. Ти прокидаєш у мені найкращі емоції, Тая.