Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Кажуть, що з появою дітей у твоєму житті ти більше ніколи не будеш самотнім.

Я теж спочатку так думала, але зараз розумію, що минуть роки, моя Даша виросте, зустріне якогось гарного хлопчика і більше не буде стовідсотково моєю. Їй лише трохи більше ніж три роки, а я дивлюся на неї й розумію, що крім неї, мені ніхто не потрібен.

Можливо, хтось подумає, що це ненормально і наївно, а може, навіть певною мірою егоїстично, ось як погляд Рити, яким вона періодично ділиться у мій бік.

Вона не схвалює, що я настільки злилася зі своєю донькою, але коли, як не зараз? Навіщо народжувати взагалі дітей, щоби від них відпочивати?

— Дякую тобі, що доглядала Дашу, — кажу сестрі, коли ми поклали дітей спати, а самі сидимо на літній терасі з виглядом на море. — Вона добре поводилася?

— Ти ж знаєш, що так, — Рита ставить келих вина переді мною. — Як ти почуваєшся?

— Нормально. Ангіна, звісно, потрусила мене, але я в нормі.

Я приїхала до них на дачу через три дні після суперечки з Андрієм та Алексом, мені потрібно було підлікуватися і зрозуміти, що хвороба відступила. Добре, що без ускладнень, але я однаково вдячна колишньому чоловікові, що подбав про мене, тепер вдома з'явилося стільки ліків, що не страшно хворіти.

Але в моїй хворобі були й конкретні плюси: я зовсім іншими очима подивилася на колишнього і теперішнього, тепер мені все не здається настільки рівним і спокійним. За ці три дні самотності було про що подумати.

— Чому ти з Алексом не приїхала? — вкрадливо питає Рита, розсіюючи мої думки. — Він уже прилетів?

— Прилетів, але я хотіла побути на самоті. Занадто все стрімко розвивається, мені потрібно дистанціюватися і подумати про майбутнє.

— Наприклад, із Заремським?

— А до чого тут Андрій? — не розумію я.

— Ну, ви тепер, зважаючи на все, нормально спілкуєтеся. Ти знову не боїшся у нього закохатися? — її питання вибиває повітря з моїх легень.

Не те щоб я не думала про це, якраз часто думала, особливо останні три дні. Але я не припускала, що це настільки очевидно.

— Не боюся, Рито, — рівно відповідаю, щоб не підкидати дров на цікавість сестри. Мені здавалося, що вже все минуло, але цей карантин наодинці з колишнім чоловіком, похитнув мою впевненість. — Стільки води витекло, хоча зізнаюся, Андрій кидає неоднозначні натяки та намагається пробитися.

— На що він, цікаво, розраховує? У тебе є Алекс, ти що, вирішила змінити знову одного на іншого? — Рита дивиться на мене так, ніби я роблю щось недозволене. Ненавиджу, коли вона скидає брови й з’являється це суворе обличчя. У нас невелика різниця у віці, але вона завжди вдає, що старша сестра у всіх сенсах. — Про що ти думаєш? Він же зрадив тебе, принизив, а потім кинув як непотрібний тягар, а ти ростила дитину сама. І що тепер, він з'явився і хоче, щоб усе знову було, як раніше?

— Та заспокойся ти, — дивлюсь на всі боки, сподіваючись, що нас ніхто не чув. — Що ти розкричалася? Я взагалі нічого не вирішила і скажу тобі більше, яке б рішення я не прийняла, це жодним чином тебе не стосується, тож не потрібно так гостро реагувати. Та й потім, чи не ти взагалі була проти, щоб я уникала Андрія?

Наскільки я пам'ятаю, Рита завжди була за нього, він їй подобався, і подібних слів саме від неї почути я була щонайменше не готова.

— Ну, я може почала розбиратися в людях і розумію, що він тобі не потрібен, що вкотре пограє з тобою, до першої помічниці, — сестра підливає вина і хмуриться ще більше. — Не роби дурниць, Алекс хороший чоловік. Ви вже стільки часу разом, дай ти йому шанс. А Заремський нехай буде батьком дитини, але не більше. Повір мені, ти йому не потрібна, він лише побачив тебе і думає, що досі щось відчуває. А де було його кохання, коли він трахав свою помічницю? Та й потім, двічі в одну річку не входять, відпусти його і живи далі.

У словах Рити є частка правди, але я намагаюся не ставити собі такі питання, надто часто їх ставила, що стає нудно від цього. Нехай Андрій і не ідеальний, але він намагається виправитися і, судячи з того, як він поводиться з Дашею, заслуговує хоча б на симпатію.

— Але ж він допоміг тобі? — намагаюся пробитися крізь суворий монолог сестри.

— Коли? — на обличчі Рити ступор.

— Ну, коли дав тобі грошей і ти змогла розрахуватися з колекторами, — пояснюю я.

— А-а-а, ну так, точно, але це не скасовує того факту, що він мудак, — сестра підіймає свій келих, і ми цокаємося. — Олесю, не вплутуйся знову в це, з такими, як Андрій, одні тільки проблеми. У них з Іллею багато спільного.

Я мало не давлюсь вином, ніколи б їх не порівнювала. Згодна, вчинок Андрія жахливий, після його зради я була розбитою, добре, що в мене з'явилася Даша, інакше не знаю, як би пережила цей час. Але порівнювати з Іллею, який втік із країни, як ганебний боягуз, ще й боргів купу повісив на свою дружину з маленькою дитиною — це перебір.

— Рито, ну ти загнула, Андрій нехай і не ідеальний зразок чоловічої доброти, але Ілля гірший.

— Вони обоє зрадники, Олесю, а ти досі наївна ідіотка, — Рита підіймається з місця і дістає з полиць зефір. — Будеш?

— Я не люблю зефір, ти ж знаєш.

— Так, ти як твоя мама, зефір не для тебе, — зауважує сестра, і мені стає неприємно, що вона так сказала.