Читати книгу - "Морфій"

— Чота — вперед руш! — я кричу і роззираюся в пошуках свого коня.

Один із багнетів нараз зникає з-перед моїх очей, прихований шоломом німець звивається в дивній позі, я бачу, як танцює і звивається піруетом приклад, як поволі суне в моєму напрямку і нарешті пестить мою скроню, наче материн поцілунок.

Я падаю. Мене вбили. В тісній труні спи, колего, Польща в сні прийде до тебе.

Стоять наді мною двоє німців у поганських шоломах, а до шоломів прикручено кріплення з вічками на кінцях, ніби швартови на яхті. А до тих вічок причеплені ланцюжки, ні — ланцюги, — і вони здіймаються вгору елегантними дугами, трохи вгинаються під власною вагою, наче велетенські повідки, і зникають У великій чорній долоні, затисненій у кулак.

Я не на війні, я у Варшаві. Над Варшавою виростає велетенська постать, чорно-сіра, велика, мов той хмародер, більша навіть від Пруденціалу, більша навіть від американських веж із заліза й бетону, а з її долоні, мовби проміння, спливають на землю тисячі срібних ланцюжків, і делікатні посмикування тієї долоні керують тими ланцюжками так, як смикання за віжки правує конем.

Один із ланцюжків спускається до мене, він причеплений до мого капелюха.

— Das ist ein Deutscher, hört ihr es? Er ist Deutscher![117] — кричить.

Хтось. Кричить. Іґа. Шарпає мною, її долоня на моїх грудях, під піджаком, щось у мене відбирає.

— Hier, bitte, das sind seine Papiere.[118] — У її руках моя Kennkarte, її подає маріонетка на ланцюжку. Ланцюжок із-поміж її волосся.

— Blöider Säufer! — промовляє до мене маріонетковий шолом. — Nimm ihn ins Bett, Weib![119]

Іґа піднімає мене, тримає під руку, ми йдемо.

Я щось кажу німецькою, але не розумію жодного слова з того, що кажу. Я забув німецьку.

— Я не знаю німецької, Константи, — відповідає Іґа.

— Я не німець. Я не німець, розумієш?

Подзвонюють наші сріблясті ланцюжки, тисячі інших зникають у чорних вікнах будинків, і в ясних вікнах так само зникають, деякі знагла напинаються, смикаються, інші розслаблено звисають. Насправді нічого немає. Мені все здається.

Сідаємо до адлера, котрий чекає під «Адрією», чекає нас.

Пливемо містом, ширяємо на орлиних крилах поміж кам’яниць, котрих я не впізнаю, поміж фантастичних будинків, котрі суперечать законам фізики, здіймаючись над землею, проїжджаємо калюжі крові, обхляпуємо нею білі опони адлера, а кров хляпає на шибки авта, я дивлюся на Варшаву крізь ті криваві крапельки, і вона прегарна, та мальована циноброю і санґвіною Варшава.

Шоколад. Висідаємо. Шофер хоче грошей. Я плачу.

Підіймаємось сходами, я та Іґа. Я злизую шоколадну рідину зі стін, я б хотів злизати її з Іґи.

Квартира. Заходимо. Спальня. Іґа знімає з мене черевики, Іґа розстібає мені штани, штовхає мене на ліжко, знімає шкарпетки. Я б хотів цілком зануритися в її тіло, зімкнути свої вуста на її вустах чи на її міжніжжі, увіпхнути в неї язик і полизати її зсередини. Я лежу.

Які ж у мене гарні шафи з березовою інтарсією, але водночас вони не по-міщанському переоздоблені, а саме легкі, модерні, функціональні, без задухи міщанських креденсів. Дуже гарні.

Лежачи, пробую обійняти її за талію. Вислизає від мене.

— Добраніч, Константи, — каже.

А мене ти не чуєш, геть мене не чуєш, Костоньку. То я й мовчу, хай так, можу й мовчати. Хай інші в тобі говорять.

Якщо найвища обережність при знайомстві з чоловіками є необхідністю, то тим паче обов’язковою вона є в тому випадку, коли до гри вступає жінка, не слід наражатися на компроміс між її думкою і знайомством із непевною людиною. Кожен такий принагідний знайомець чи знайомиця потім може ціле життя запобігати перед тобою, просити про щось, але позбутися їх не вийде.

— Прошу пані, що то за точка зору, яка надається до компромісу?

— Точка зору — то все, Константи, точка зору — то людина.

— Іґо! — кричу в чотирьох стінах порожньої спальні.— Іґо, благаю, прийди до мене, прагну тебе, кохаю, хочу тебе просто зараз мати! Іґо!

— Спи, Константи, — каже мій батько польською, або Іґа те каже, або пані Бєльська.

Жінці не личить курити надворі.

Кажи, Константи. Що маю казати? Хто ти є? Поляк маленький. Поляк маленький. Кров і шрами.

Чорнота.

А потім прокидаюсь, і вже ранок, але ще дуже сірий, і та сірість вливається крізь вікно до кімнати, стікає по стінах, просякає мені крізь очі до мозку, я піддаюся їй і знову засинаю.

І знову прокидаюся, сірість уже проясніла, а я різко пригадую собі вчорашню ніч. Усе.

Іґа. Саломея. Наркотики, знову. Батько.

Боже милий, у котрого я не вірю, батько. Мій батько живий.

І що з того?

Багато що з того, Константи. На небосхилі над тобою стає тісно. Твоя матінка в мундирі NS-Frauenschaft, твоя матінка, котра тепер знову стала Катеріне Віллеманн, такою, якою народилася в домі ґливицького містянина, має трохи поступитися ясним небосхилом тому скаліченому, декласованому аристократу, має вивільнити йому місце над тобою, Костоньку.

Хочеш ти їх там чи не хочеш — вони є.

Але, може, я просто міг би вдавати, що його немає. Чи хочу я вдавати, що його немає, що я маю з ним спільного? Нічого.

Іґа. Де ж Іґа?

Встаю і розпадаюся, як розбитий дзбанок, тому сідаю на ліжку. Хочу води й аспірину, тому встаю знову, поволі, спираючись на стіни, поволі йду до ванної. Нудота, тому блюю в умивальник. Голову ніби взято в лещата, тупий, рівний біль, п’ю воду з крана, бридка, руда, але є, тож я п’ю, з’їдаю два останні довоєнні аспірини, слоїчок кидаю в умивальник, скло дзвенить об порцеляну, в моєму черепі дзвенить, відлунює, ніби голки.

Випив би кави, але немає кави. Вода тепла? Є. Тому приймаю гарячий душ, стоячи у ванні, стою під гарячою водою і стою, аж моя шкіра паленіє червоним, а потім холодна вода, аж кричу, така холодна.

А потім у недбалому негліже виходжу в кухню, а там Іґа, крутиться і з нічого лагодить собі снідання. Варення, легенький чай, кусень хліба розрізає ножем навпіл.

— Добридень, Костоньку, — каже вона, а я вже знаю.

— Добридень, Іґо.

Знаю, пригадую собі: я кликав її вчора, хотів її вчора, пожадав її, все ще хочу її та жадаю її.

Я надто слабкий, надто втомлений, аби наодинці змагатися з цим: бо Геля, бо Яцек, бо все, бо наше спільне, хороше і погане минуле. Тому кажу, так просто:

— Кохаю тебе, Іґо. Хочу тебе.

А