Читати книгу - "Таємничий острів"

Того дня Сайрес Сміт і Герберт пішли на полювання в ліси Далекого Заходу, на лівий берег ріки Віддяки; як завжди, юнак ставив інженеру безліч запитань, на які той із задоволенням відповідав. Але полювання, як і будь-яка справа, вимагає уваги, інакше успіху не досягнеш. Сайрес Сміт взагалі не був мисливцем, а Герберт захопився хімією і фізикою, тому чимало кенгуру, водосвинок і агуті врятувалися від їхніх куль, хоча й знаходилися на відстані рушничного пострілу. І раптом, коли день уже кінчався і мисливці, здавалося, згаяли час без будь-якої користі, Герберт зупинився й радісно вигукнув:

— Ох, містере Сайрес, подивіться на це дерево! І він показав йому деревце, скоріше кущ, стовбур якого покривала луската кора, а листя рівномірно розділялося прожилками.

— Що ж це за дерево, воно схоже на маленьку пальму? — запитав Сайрес Сміт.

— Це «cycas revoluta», його зображено на малюнку в нашій енциклопедії природничих наук.

— Щось на кущі не видно плодів.

— Плодів немає, містере Сайрес, — відповів Герберт, — зате в стовбурі знаходиться борошно, — природа нас забезпечила борошном.

— То, виходить, це сагова пальма?

— так, сагова пальма.

— Що ж, для нас, друже, поки не вродить пшениця, це дорогоцінна знахідка. За справу, і дай Боже, щоб ти не помилився!

Герберт не помилився. Він розрубав стовбур дерева, що складався з пористої кори і борошнистої серцевини, яка поросла волокнами, розділеними концентричними кільцями з тієї ж речовини. Крохмаль був просочений клейким соком, неприємним на смак, але він легко видалявся. Виходило дуже поживне борошно найкращої якості; колись закон забороняв вивозити його з Японії.

Сайрес Сміт і Герберт, ретельно обстеживши ту ділянку лісів Далекого Заходу, де росли «cycas revoluta», зробили зарубки на деревах і поспішили повернутися до Гранітного палацу, щоб розповісти товаришам про своє відкриття.

Наступного дня поселенці вирушили по борошно, і Пенкроф, усе більше й більше захоплюючись островом, сказав інженеру:

— Чи не думаєте ви, містере Сміт, що є на світі острови для жертв катастрофи?

— Що ви хочете сказати, Пенкрофе?

— А те, що є на світі такі острови, біля яких не страшно зазнати аварії, — там бідолахи, схожі на нас, будь-яку скруту подолають!

— Можливо, — з посмішкою відповів Сайрес.

— так воно й є, містере Сайрес, — продовжував Пенкроф, — і зрозуміло, що острів Лінкольна до них і належить.

До Гранітного палацу повернулися з багатим врожаєм — зі стовбурами сагової пальми. Інженер влаштував прес, вичавив клейкий сік, змішаний із крохмалистою речовиною, і одержав чимало борошна; в руках Наба воно перетворилося на печиво і пудинги. Смак хліба нагадував їм справжній пшеничний хліб.

На ту пору онагри, кози і муфлони, що знаходилися в коралі, щодня давали поселенцям молоко. Тому доводилося часто до них навідуватися; їздили у візку, вірніше в легкій колясці, що його замінила; коли наставала черга Пенкрофа, він брав із собою Юпа і змушував його правити; Юп ляскав батогом, виконуючи доручену йому справу зі звичайною своєю кмітливістю.

Загалом, все йшло чудово у Гранітному палаці й коралі, і колоністи не нарікали б ні на що, якби не були вони відірвані від батьківщини. Вони так пристосувалися до умов життя на острові, так звикли до нього, що із сумом і жалем залишили б цей гостинний край!

Але любов до батьківщини володіє серцем людини з нездоланною силою, і якби поселенці помітили корабель, то почали б подавати сигнали, привертаючи увагу команди, і вибралися б… А поки вони жили безжурним життям і скоріше боялися, ніж хотіли, щоб його порушили які-небудь події.

Але хто може похвалитися тим, що щастя вічне, що ти вбережений від примх долі!

Поселенці часто розмовляли про острів Лінкольна, на якому жили вже більше року, і одного разу торкнулися питання, що привело до важливих наслідків.

Відбувалося це в неділю, 1 квітня, першого дня Паски, — Сайрес Сміт і його товариші присвятили час відпочинку та молитві. День стояв чудовий — така погода буває в жовтні в Північній півкулі.

Після обіду всі зібралися під навісом із зелені на краю плато Круговиду і дивилися, як поступово тьмяніє небокрай. Замість кави Наб подав напій з бузини; розмова йшла про острів, про те, як самотньо височіє він серед Тихого океану, аж раптом Гедеон Спілет запитав:

— Дорогий Сайресе, ви не визначали положення нашого острова за допомогою секстана, знайденого в ящику?

— Ні, — відповів інженер.

— Але ж варто б це зробити, секстан — прилад, з яким точніше визначиш координати, ніж тим способом, яким ви користувалися.

— А навіщо? — запитав Пенкроф. — Адже положення острова не зміниться.

— Звичайно, — погодився Гедеон Спілет, — але, можливо, через недосконалість приладу обсервація не правильна, результати тепер легко перевірити…

— Справді, люб’язний Спілете, — відповів інженер, — потрібно було зробити це раніше; втім, якщо помилка й сталася, то вона не перевищує п’яти градусів довготи або широти.

— Хтозна, — продовжував журналіст. — Хтозна, чи не ближче ми до населеної землі, ніж думаємо?

— Завтра довідаємося, — відповів Сайрес Сміт, — якби не така зайнятість, ми вже знали б це.

— Ну й чудово, — сказав Пенкроф, — містер Сайрес такий майстер, що не міг помилитися, і якщо острів не зрушився з місця, то знаходиться саме там, куди він його помістив!

— Побачимо.

Наступного дня за допомогою секстана зробили необхідні обсервації, щоб перевірити координати, визначені інженером раніше.

За попередніми даними острів Лінкольна знаходився:

між 150° і 155° західної довготи,

між 30° і 35° південної широти.

Наступні точніші обчислення дали:

150°30′ західної довготи,

34°57′ південної широти.

таким, чином, незважаючи на недосконалий спосіб вимірів, Сайрес Сміт від початку визначив координати з-такою точністю, що його помилка не перевищила п’яти градусів.

— Але ж тепер у нас є не тільки секстан, а й атлас, — сказав Гедеон Спілет. — Погляньте-но, дорогий Сайресе, у якому саме місці Тихого океану розташований острів Лінкольна.

Герберт приніс атлас, виданий, мабуть, у Франції, — тому що географічні назви були французькою мовою.

Розгорнули карту Тихого океану; інженер з циркулем у руці зібрався визначити місце розташування острова.

Раптом він завмер на місці, говорячи:

— так, у цій частині Тихого океану на карту нанесений острів.

— Острів! — вигукнув Пенкроф.

— Наш, звичайно? — сказав Гедеон Спілет.

— Ні, — відповів інженер. — Цей острів розташований на сто п’ятдесят третьому градусі довготи і тридцять сьомому градусі одинадцятій мінуті широти, на два градуси з половиною на захід і на два градуси південніше острова Лінкольна.

— Що ж це за острів? — запитав Герберт.

— Острів Табор.

— Острів великий?

— Ні, це маленький острівець, загублений у Тихому океані, — на нього, ймовірно, ніхто не висаджувався!

— А ми