Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Гей! Даю вам останній шанс відпустити мене! Інакше потім...
- Ну це потім, - пихтів Рік. - А зараз...
Вони почали розгойдувати її та будь-якої миті готові були кинути у воду. Діана кричала і стискалася, але тут уже нічого не допоможе.
- Замовляйте собі труну! Тільки засніть, чорти!
- Якщо спливеш, - усміхнувся Вадим.
Хлопці одночасно відпустили її. Діана мала полетіти в басейн, але встигла схопитися за зап'ястя Вадима і не відпускати навіть у польоті. Не втримавшись, він упав разом із нею.
Діана занурилася під воду, вуха заклало, вона рефлекторно затиснула ніс пальцями, щоб випадково не вдихнути. Коли спливла, помітила Вадима, який борсався поруч.
- Телефон! - схаменувся він і поплив до бортика.
Глибина в басейні збільшувалася поступово. Там де були вони - не більше, ніж півтора метра. На самому початку - по коліно.
- Нехай теж поплаває, - зловтішалася Діана. - Карма наздогнала тебе відразу ж.
- Писали, що останні айфони водонепроникні, - нагадував Рік. - От і перевіримо.
- Маячня, - Вадим махнув головою, відкидаючи мокре волосся назад. Краплі летіли на всі боки.
Діана теж підпливала до бортика. Вони переглянулися, і одночасно почали вилазити, не помітивши, скільки фотографій цього моменту встиг зробити Рік.
Стоячи на суші, Діана відчувала, як зі світлої тепер уже напівпрозорої сукні стікають струмки води по ногах у в'єтнамки. Поруч із насосом побачила біле відерце, з ним зазвичай бігав сторож, коли дерева білив. Вона точно знала, що там знаходиться і не могла пройти повз.
- Гарна дупа, - крикнув їй услід Вадим.
- Дякую, - видала Діана.
Зупинившись біля відерця помітила, що кришка трохи відсунута, тоді ж переконалася, що в ньому побілка. Діана побачила перелякані очі хлопців, а потім штовхнула ногою цю саму побілку.
Відро перекинулося, біла рідина стрімко потекла до басейну, за секунду перекрасивши воду. Зі злісним сміхом Діана кинулася тікати, бо в них на обличчі написано, наскільки сильно вона попала. Зараз головне сховатися та пару днів їм на очі не потрапляти. І найприємніше, ніхто не повірить, що це зробила вона. Покарання отримають вони, бо саме вони стежили за басейном.
- Господи, Діано, я вб'ю тебе! - гарчав Вадим.
- Підтримую! - виплюнув Рік.
***
На тихій годині половина першого загону зібралася в кімнаті Ярослава, де проходила гра в покер. Поки чотирьох хлопців поглинав азарт, дівчата тихо розмовляли, зрідка поглядаючи на карти.
Ярослав, Рома та їхні сусіди по кімнаті Захар і Гордій сиділи за столом, готували імпровізовані фішки, вирізані з паперу, і розкидали карти. Гра була на гроші, хоч і невеликі, але інтересу додавало.
У дальній частині кімнати сиділа Інгрід з Аріною. Вони заплітали одна одній косички та вслухалися в емоційні суперечки гравців у перервах між іграми. В іншому ж обличчя хлопців були немов із воску, без жодної емоції - так прикидатися і не реагувати на карти потрібно ще вміти.
Альбіна з двома подругами розташувалися на ліжку, найближчому до столу, і стежили за грою, але карти їм не показували, щоб своїм випадковим кліпанням дівчата нікому не допомогли.
Ярославу з самого початку не щастило, і через кілька ігор він програв останню готівку, хоча до цього вірив, що зможе перемогти. Просити гроші в матері стало соромно, але палити хотілося страшенно, по-іншому тут не заробити.
- Давайте останню гру, - благав він. - Я відіграюся! Точно відіграюся! Ну хлопці!
- Що на кін ставиш? - скептично запитав Гордій, оголивши в усмішці злегка криві зуби. - Телефон не приймається.
- Звісно, не приймається, там на пару сотень ігор.
- Саме так, думай далі, - насміхався Рома.
- Може в борг? - Ярик стиснув губи.
- У борг ти будеш цигарки в магазині брати, а тут крутяться реальні бабки, - Захар поправляв козирок кепки.
Ярослав розчаровано обернувся.
- Дівчата, позичте грошей, - жартома просив він.
Звісно ж, усі відмовили. Не вистачало ще, щоб він чужі гроші програв, а він би, безсумнівно, це зробив; потім би в мами довелося просити й правду розповідати. Мабуть, головним недоліком Ярослава був зайвий азарт. Він любив грати в карти, в онлайн казино. Намагався не захоплюватися, взагалі не брати участі, але якщо починав, то насилу зупинявся. Сподіваючись відіграти програне, він міг спустити все.
- Я розорений, - він виставив долоні до стелі, підняв голову і театрально завив.
- Я краще потім позичу тобі гроші на цигарки, - заспокоювала його Альбіна.
- Тоді пропоную іншу ставку, - Ярослав піднявся і повільно пройшовся кімнатою.
Присутні стежили за його кроками, а потім він зупинився біля Інгрід. Вона застигла, лякаючись від зайвої уваги.
- Нумо підемо, - він узяв її за руку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.