Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Око ґолема, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Око ґолема" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 136
Перейти на сторінку:
— прошепотів він. — Бачив, як я тобі підставив його?

Натаніель не зводив вирячених очей з постаті, що крутилася на підлозі, шалено намагаючись зіпхнути з себе драбину, й ніби не звертала жодної уваги на вогонь, що охоплював її.

— Чому він досі живий? — дивувався хлопчина. — Він увесь у вогні! Скоро зовсім згорить!

— Боюся, що тільки одяг, — заперечив щур. — Тіло в нього нівроку міцне. Зате зараз він біля самісінького вікна... Стережися!

Він підняв рожеву лапку. Бородань обернувся й лише тепер помітив Натаніеля. Заревівши з люті, він ворухнув рукою — в повітрі блиснуло срібло. Він замахнувся...

І йому в обличчя щосили вдарило Закляття Урагану. Воно вилетіло з лапки щура, збило найманця з ніг і викинуло у вікно разом з блискучим водоспадом розбитого скла й підпалених паперів, підхоплених разом з ним з підлоги. Найманець випав надвір, у нічну пітьму, й покотився вниз схилом пагорба, мов величезна вогненна куля. Натаніель бачив, як він підскочив на якомусь виступі і нерухомо розпростерся внизу.

А щур уже мчав нахиленою підлогою до дверей.

— Ходімо! — вигукнув він. — Думаєш, це його зупинить? У нас п’ять хвилин! Якнайбільше десять!

Натаніель видряпався за ним, переступаючи стоси підпаленого паперу, й вискочив у темряву, зачепивши спочатку перший, а потім другий магічний захист. Сигнал тривоги знявся аж до небес, знову пробудивши мешканців Золотої вулиці від їхніх меланхолійних снів, та щур з парубчаком уже пробігли повз руїни вежі і мчали сходами вниз так швидко, ніби всі демони, яких коли-небудь викликали сюди, наступали їм на п’яти.

***

Наступного ранку Натаніель, що вже встиг надягти новий костюм і купити собі перуку, перетнув чеський кордон, помахавши перед прикордонниками щойно вкраденим паспортом, і опинився в Пруссії — на території, підконтрольній Британії. Доїхавши в фургоні булочника до Хем-ніца, він вирушив просто до британського консульства і пояснив ситуацію. З консульства зателефонували куди слід, спитали в Натаніеля всі потрібні паролі і встановили його особу. Невдовзі по обіді він уже сидів у літаку, що вирушав з місцевого аеропорту до Лондона.

Джина хлопець відпустив ще на кордоні, бо нескінченне напруження, потрібне для такого тривалого виклику, вже давалося Натаніелеві взнаки. Він кілька днів майже не спав. У літаку було тепло й затишно. Хоч як хлопчині кортіло поміркувати як слід над словами найманця, втома й монотонне гудіння моторів зробили своє. Щойно літак відірвався від землі, як Натаніель задрімав.

Стюардеса розбудила його вже в Боксгіллі.

— Сер, ми вже прибули. Автомобіль чекає. Вас просили поспішати.

Натаніель вийшов на трап і опинився під дрібною холодною мжичкою. Біля злітної смуги на нього чекав чорний лімузин. Хлопець, ще не прокинувшись до ладу, поволі спустився трапом. Він сподівався побачити в автомобілі свою наставницю, але заднє сидіння порожнювало. Коли Натаніель відчинив дверцята, шофер узяв під козирок.

— Вам привіт від панни Вайтвел, сер, — сказав він. — Негайно вирушайте до Лондона. Спротив завдав удару в самісіньке серце Вестмінстера, і... Наслідки ви побачите самі. Не марнуйте ні хвилини. У нас тут справжня катастрофа.

Натаніель мовчки сів в автомобіль. Дверцята ляснули за ним.

30

Кручені сходи вели вниз, обертаючись навколо підніжжя колони за годинниковою стрілкою. Прохід був вузький, стеля — низька. Навіть Кіті довелося пригнутися, а Фред з Ніком, зігнувшись мало не навпіл, узагалі бокува-ли й нагадували двох велетенських крабів. Повітря було спе-котне й трохи смерділо.

Пан Пенніфізер ішов попереду, якнайдужче вивернувши ґніт у своєму ліхтарі. Всі інші зробили так само — яскраве світло піддавало їм хоробрості. Тепер вони перебували під землею — тут ніхто не міг помітити їх. Найбільша небезпека залишилася позаду.

Кіті йшла за Ніком, а Стенлі — за нею, майже впритул. Та попри те, що в неї за спиною сяяв його ліхтар, тіні все одно намагалися зімкнутися довкола, без упину стрибаючи й метушачися скраю ока.

У тріщинах каменів, у стінах, жило чимало павуків. Судячи з прокльонів пана Пенніфізера, йому доводилося розчищати собі дорогу від павутиння, що накопичилося за сотню років.Дорога вниз забрала небагато часу. Кіті нарахувала тридцять три сходинки, а потім пройшла металеві ґратчасті дверцята і опинилась у великій кімнаті, яку ледве освітлювали ліхтарі. Дівчина відступила вбік, щоб Стенлі теж міг пройти, й скинула балаклаву. Пан Пенніфізер щойно зробив те саме. Обличчя його розчервонілося, сиве волосся стирчало на всі боки.

— Ласкаво просимо до могили Ґледстона! — пронизливо, хрипко прошепотів він.

***

Першим відчуттям Кіті був уявний тягар землі, що нависала над нею. Склепіння крипти було складено зі старанно обтесаних кам’яних плит. За багато минулих років вони трохи зсунулись і в середині склепіння загрозливо виступали, ніби силкуючись задавити непевне світло. Повітря було задушливе, й дим від ліхтарів густо курився під стелею. Кіті помітила, що вона дихає так гарячково, ніби кожен її подих — останній.

Сама крипта була досить вузька, десь із чотири метри в найширшому місці. Визначити довжину було важко, бо підземелля тяглося в пітьму, недосяжну для ліхтарів. Кам’яна підлога була гола, крім щільного килима білої цвілі, що подекуди сягала середини стін. Заклопотані павуки, що жили на сходах, спускатися за ґрати не наважувались: павутиння тут не було видно ніде.

У бічній стіні склепу, навпроти входу, було висічено довгу полицю, на якій лежали тільки три скляні півкулі. Хоча скло запорошилось і потріскалось, Кіті все-таки розгледіла всередині кожної з півкуль висохлий вінок: стародавні лілії, маки й гілочки розмарину, вкриті плямами лишайника. Поховальні вінки великого чарівника... Кіті здригнулась і поглянула на те, що насамперед привернуло увагу її товаришів: мармуровий саркофаг над самісінькою полицею.

Саркофаг — метри зо три завдовжки та близько метра заввишки — не мав жодних оздоб чи написів, лише посередині одного з його боків було прикріплено бронзову табличку. Віко саркофага, теж мармурове, лежало трохи косо, ніби його поклали поспіхом і відтоді так і не поправили.

Пан Пенніфізер з товаришами схвильовано з’юрмилися навколо саркофага.

— Єгипетський стиль, — говорила Енн. — Типова пишнота, прагнення наслідувати фараонів. Але жодних ієрогліфів немає.

— Що там написано? — Стенлі втупився в табличку. — Щось я не розберу.

Пан Пенніфізер також примружив очі:

— Якась диявольська мова. Гопкінс, може, й прочитав би, та нам і пробувати не варто. А тепер, — він випростався й стукнув ціпком у віко саркофага, — як нам оце

1 ... 77 78 79 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око ґолема, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Око ґолема, Джонатан Страуд"