Читати книгу - "Засліплення"

— Постелі?

— Ага. Блощиці.

— Що? Краще спіть уже, годі жартувати! Завтра вам доведеться ще багато чого навчитись.

— Знаєте що, я достатньо навчився й сьогодні.

— Це вам тільки так здається. А тепер спіть, лічу до трьох.

— Щоб я та спав! А що, як хтось покраде в нас книжки, і ми залишимося голі й босі? Я проти того, щоб ризикувати. Гадаєте, на це можна дивитися крізь пальці? Вам, либонь, і можна, ви чоловік багатий. А мені не можна!

Фішерле справді боявся заснути. У нього звичаї свої. Ві сні він ладен украсти в Кіна всі гроші. Коли йому щось сниться, він сам не відає, що робить. Людині сняться приємні речі. Найдужче Фішерле любить порпатися в купах банкнот. Досхочу напорпавшись і знаючи напевно, що поблизу не вештається ніхто з його зрадливих товаришів, він сідає на ту купу й грає в шахи. Сидіти отак зверху — в цьому є свої переваги. Одночасно пильнуєш за двома речами: здалеку бачиш кожного, хто підходить що-небудь поцупити, а поблизу, перед очима, — шахівниця. Так свої справи залагоджують великі люди. Правицею пересуваєш фігури, лівицею витираєш об купюри брудні пальці. Купюр дуже багато, безліч. Скажімо, мільйони. Що робити зі стількома мільйонами? Непогано було б трохи роздарувати, але хто на це піде? Щойно ті сволоцюги побачать, що маленька людина щось має, як вони одразу все відберуть. Маленькому не можна корчити з себе великого. Капітал він для цього має, але — не можна. «Навіщо йому сидіти на грошах?» — скажуть вони. Атож, куди подіти маленькій людині мільйони, коли їй нема де їх зберігати? Найрозумніше в такому разі — це операція. Тицяєш під ніс знаменитому хірургові мільйонник. «Пане добродію, — кажеш, — а відчикрижте-но мені горба, і цей мільйонник — ваш». За мільйон чоловік і не таку штуку втне. А коли горба вже нема, ти й кажеш: «Пане добродію, мільйонник той був фальшивий, але за кількома тисячами затримки не буде». Він, чого доброго, ще й подякує. Горба спалюють. Тепер можеш цілісіньке життя бути рівним. Але розумний чоловік не такий дурний. Бере він свій мільйонник, згортає банкноти в тонесенькі трубочки, робить із них нового горба й надягає його на себе. Ніхто нічого не помічає. Сам знає, що він рівний, а люди гадають, що в нього горб. Сам знає, що він — мільйонер, а люди гадають — злидар злидарем. Лягаючи спати, він пересуває горба на черево. Господи Боже, йому ж бо теж колись хочеться поспати горілиць.

Цієї миті Фішерле перекидається на горб, він просто-таки вдячний болю, який вихоплює його з дрімоти. Терпіти це понад його силу, каже він сам собі, йому раптом сниться неподалік купа грошей, він згрібає її й накликає на себе біду. Адже все й так належить йому. Не треба поліції. Фішерле відмовляється від її втручання. Він усе заробить по-чесному. Там лежить недоумок, тут лежить чоловік із клепкою в голові. Чиїми стануть гроші насамкінець?

Фішерле неважко себе вмовити. Надто звик він красти. Він уже давненько нічого не крав, бо в його оточенні красти нічого. Робити далекі вилазки він не наважується, тому що поліція пильно стежить за ним. Упізнати його дуже легко. Тут поліцейські стараються так, що далі вже нікуди. Півночі він тепер не спить, лежить із витріщеними до болю очима, хитромудро сплітаючи пальці. Купу грошей Фішерле від себе відгрібає. Натомість знов мовчки терпить усі штурхани під ребра й паплюження, які йому будь-коли діставалися в поліційних відділках. Кому це треба? А на додачу вони ще й усе відбирають у тебе. І того, що вони відберуть, ти вже ніколи не побачиш. Чи ж це — не злодійство? Коли образи на нього вже не діють, коли поліція набридає йому як гірка редька й одна його рука вже звисає з ліжка, він пригадує окремі шахові партії. Вони надто цікаві, щоб утримати його в ліжку самого; рука, однак, залишається напоготові збоку. Він грає обережніше, ніж звичайно, декотрі ходи обмірковує сміховинно довго. Супротивником він садить перед собою чемпіона світу. Йому Фішерле гордо диктує ходи. Трохи здивований покорі колишнього чемпіона, він замінює його новим; цей також терпить його знущання. Фішерле грає, якщо казати правду, за двох. Супротивник не знаходить кращих ходів, аніж ті, які йому вказує Фішерле, слухняно киває головою й усе ж таки зазнає нищівної поразки. Так відбувається кілька разів, поки Фішерле нарешті каже: «З такими телепнями я не гратиму!» — і вистромлює з-під ковдри й ноги. Потім заявляє: «Чемпіон світу? Де ви бачите чемпіона світу? Ніякого чемпіона тут немає!»

Він устає й про всяк випадок обшукує кімнату. Ці людці, щойно дістануть звання, відразу ховаються. Фішерле нікого не знаходить. А він уявляв собі, нібито чемпіон світу сидить у нього на ліжку й грає з ним, він ладен був навіть у цьому заприсягти. Чи не сховався чемпіон у сусідній кімнаті? Не бійтеся, Фішерле однаково його знайде. Він спокійнісінько обшукує й другу кімнату; нікого нема. Фішерле відчиняє шафу й хутко запускає туди руку, від нього не втече жоден шахіст. Робить він усе те тихесенько-тихесенько, воно й не дивно; що скаже отой довготелесий книжник, коли Фішерле заважатиме йому спати тільки через те, що схоче втяти злий жарт зі своїм ворогом? А цього тут, може, зовсім і нема, й Фішерле через свою примху легковажно втратить таке гарне місце. Під ліжком він обнишпорює носом кожен куточок. Давненько вже не випадало йому бувати під ліжком, він почувається тут як удома. Коли Фішерле вилазить звідти, на очі йому потрапляє піджак, що висить на стільці. Він пригадує, які ласі чемпіони світу до грошей, їм усе мало й мало. Як хочеш відвоювати в них звання, то поклади їм на стіл купу грошей, плівочкою, той типчик запевне шукає гроші й тут і крутиться десь коло портмоне. Може, він ще й не поцупив його, треба рятувати від нього портмоне, такий здатний на все. Завтра грошей на місці не виявиться, і довготелесий подумає, що їх узяв Фішерле. Та його не обдуриш. Своїми довгими руками він дотягується знизу до кишені, дістає з неї портмоне й знов ховається під ліжко. Він міг би відповзти й зовсім, але навіщо, чемпіон світу вищий від нього й дужчий, він стоїть, безперечно, десь за стільцем, ласиться на гроші й приб’є Фішерле за те, що той випередив його. А так буде розумніше, так