Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Вони обидва якийсь час мовчали. Кожен обдумував як краще: один – спитати, інший – відповісти. В кімнаті запанувала тиша. Нарешті, після тривалої паузи Гера таки порушив мовчанку.

– І що ти плануєш робити далі?

– Я думаю, що завтра усе вирішиться. А там вже побачимо.

– Це правильно! – згодився брат. – Не треба загадувати занадто на перед. Головне з початку зробити порядок в своїй голові. Решта потім. Ну що ж, тоді роздягайся і лягай спати. Завтра буде новий день. Побачимо, що він нам принесе свіжого і нового. А раптом, щось добре.

Роан подякував брата, вклався на ліжку і вмить заснув. Йому знову снився дивний сон. Він знову бачив себе з боку.

Він бродив по якійсь поляні, сам один серед цілого лісу дерев. Місцевість йому видавалася доволі знайома але згадати він ніяк не міг. Наче з голови щось вилетіло. Але те, що він зараз тут – це був факт.

Роан блукав тут досить довго. Він розглядав усе навколо і ніяк не міг зрозуміти, що йому робити, куди йти, кого кликати на допомогу. Так тривало до того моменту, аж поки на стежці не з’явився жіночий силует, котрий поволі почав наближатися до нього. Спочатку Роан не ніяк міг впізнати в силуеті нікого зі знайомих йому жінок. Але потім зрозумів хто це. Ні, це було не можливо! Жах пробрав його аж до самих кісточок. Він бачив свою померлу подругу. А силует тим часом наближався і вже був майже зовсім поруч.

– Чого тобі треба? – крикнув Роан.

– Мені? Нічого! – відповів силует, підходячи ближче. – А от тобі поміч буде потрібна. Нині ти мав був померти. Але я хочу аби ти жив! Ти … і твоя надія!

І під словом «надія» вона мала на увазі Ален. Роан не міг розуміти цих слів. Він спробував щось сказати але не міг. Тоді силует підійшов ще ближче. Це безперечно була вона. Але для чого? Чого їй треба?

– Я тебе не розумію! – сказав Роан.

– Завтра все зрозумієш. – спокійно відповів силует. – Завтра Рот! Завтра!

Так називала його лише одна людина – вона. Тож тепер сумніву, в тому хто це, бути не могло. Крім неї ніхто і ніколи більше так його не називав і не знав цього слова.

– Ти зробив помилку, Рот. І от тепер ти маєш все виправити! – продовжував силует. – Не бійся. У вас все буде добре.

І силует почав зникати. Роан знову залишився сам на поляні. І в цей момент він прокинуся.