Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Який некромант?

-Ах так, ти ж не в курсі... - пам'ятаєш того старого, якого ми бачили біля входу на кладовище? Так ось, він виявився не тим, за кого себе видавав, а справжнім некромантом. Причому вовком в овечій шкурі, я б сказав... Ніколи б не подумав, що такий старий дідуган, як він, може виявитися темним магом.

-Ого... - вигукнув Фоллар - виходить, Кліффорд і Реніфат побили некроманта!

-Побили? Ти його бачив?

-Так, він лежав разом з хлопцями в склепі, мертвий!

-Хах... Молодці, хлопці... Попрацювали на славу... - Бетфорд зробив невелику паузу, а потім продовжив - з моєї вини ми сьогодні мало не загинули.

- Кинь, причому тут ти?

- Я занадто легковажно ставився до полювання... Думав, наша удача нескінченна... Але все до пори до часу. Ми сьогодні мало не загинули, тільки дивом нам вдалося врятуватися. І думаю, Фоллар це для нас знак згори.

- Знак чого?

-Те, що не варто ставитися до полювання так безтурботно... Я повинен був вас краще підготувати...

-Та годі, це не твоя вина! Ти ж сам казав, у нас таке ремесло... Кожен день на волосині від смерті...

-Так, вірно... Але все ж, треба було мені слухати Кліффорда - він постійно повторював про те, що ми повинні йти в бій більш підготовленими, а я не слухав... Що ж, а тепер доводиться відгріпати наслідки...

-Що було, те було! - підтримав соратника Фоллар - думаю, ти зробив правильні висновки!

-Перевір, як там Кліффорд, мало не мікстура не подіяла, - занепокоївся Бетфорд. Фоллар встав зі стільця, підійшов до Кліффорда і приклав руку до його чола - жар поступово спадало - здається, йому вже краще...

-Дивно... Раз так, можемо тепер трохи відпочити.

-І це правда!

Обидва мисливці почали відпочивати. Кліффорду ставало трохи краще, а Реніфат поступово відходив від бою з некромантом.
 

Минула ніч, настав ранок, через сім годин після півночі мисливці прокинулися. Першим прокинувся Реніфат, у нього сильно боліла голова, а також пекли опіки, залишені вчора некромантом Моріоном. Мисливці як і раніше перебували в лабораторії, за всю ніч на кладовищі так ніхто і не з'явився. Всі боялися туди заходити, особливо після того, як місцеві почули на міському кладовищі відгомони бою. А тому жителі доповіли про все місцевому капітану охорони Гіллмору, який занепокоївся цим питанням. Реніфат встав з алхімічного столу, у нього ломила спину, так як всю ніч він пролежав на столі в повному обмундируванні. Поруч зі столом лежав його капелюх, він надів його на себе, а потім відкрив підсумок на поясі, дістав звідти пляшку з водою, відкоркував її і випив воду. Також він використав трохи води з пляшки, щоб вмити обличчя. Поки всі спали, Реніфат вирішив трохи прогулятися по склепу, хоч така перспектива його не особливо тішила. Він повільно прочинив двері, що вели в коридор, на виході він побачив труп вурдулака, якого вбив Бетфорд під час їхньої битви з чудовиськами. Той вже поступово почав розкладатися, а тому сморід від нього був надзвичайно неприємним.

-Ух ти чорт... - закрив собі ніс Реніфат - ну і сморід... В один момент Реніфату в очі кинувся золотий медальйон, який злетів з шиї вурдулака, під час того як Кліффорд завдав по ньому удар. Він підійшов ближче до трупа чудовиська, присів і взяв в руки медальйон - на медальйоні були вигравірувані ініціали власника - Е.Л - що означало - Ейдан Леннард. Реніфат не відразу зрозумів, що до чого, а тому поклав медальйон прямо собі в кишеню, а потім попрямував до виходу на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям. У цей час прокинувся Бетфорд, а незабаром після нього і Кліфорд.

-Ух... З добрим ранком! - вигукнув Бетфорд - як спалося, Кліфорд?

-А ти як думаєш? - з змученим обличчям відповів йому Кліфорд - погано...

-Ну так, це видно... - сказав Бетфорд - послухай, Кліф, я хотів у тебе розпитати про вчорашнє.

-Ну? - у своїй манері відповів Кліффорд.

-Ці бинти... Я пам'ятаю нашу вчорашню битву, я побив вурдулака, потім поспішив до тебе на допомогу... Здається, вурдулак втік кудись, а потім... Темряса, і ось я прокидаюся в холодному поту посеред ночі... Перебинтований - це ж ти наклав мені шви?

-Ну так, я - відповів Кліфорд - думав, ти доживаєш останні години.

-М-да вже... - сказав Бетфорд - мені пощастило. Адже якби не ти поруч, все могло б закінчитися плачевно для мене... - зробив паузу Бетфорд - я ось що хочу сказати... Дякую тобі, друже, тобі не вперше доводиться рятувати мою шкуру, і повір, для мене це багато значить.

-Залиш ввічливості для якоїсь молодої панянки - ледь посміхнувся Кліфорд.

-Ха-ха... - саркастично відповів Бетфорд - дуже смішно... Ну я серйозно, якщо що.

-Знаю... - відповів Кліффорд - ти б зробив на моєму місці те саме, а тому не бери в голову... -мисливець озирнувся навколо - куди запропонувався цей дурень Реніфат, до речі?

-Хм... Не знаю - сказав Бетфорд - думаю, він десь поруч, вирішив прогулятися, напевно... Все ж нам усім вчора добряче дісталося.

-Правда.

-Розкажи, до речі, як ви цього Моріона побили? - сказав Бетфорд - Фоллар розповідав, що знайшов вас обох без свідомості, а тебе ще й покусаним вурдулаком, але, як видно, мікстура подіяла...

-Я випав з бою ще в перші хвилини, погано було мені... - виклав все начисто Кліфорд - так що це Реніфат його побив.

-Ну ніхрена собі... - здивувався Бетфорд - виходить Реніфат самотужки переміг некроманта...

-Зростає хлопець.

-Це правда...

-Правда до цього він сам мало не став жертвою вурдулака, довелося йому допомагати. А тому є ще куди рости.

-Хах, ну так... - посміхнувся Бетфорд - даремно ти до нього так ставишся, хороший же хлопець.

-Цей хлопець вічно не слухається моїх і твоїх наказів, а тому я правильно вчинив, що дав йому прочухана, - сказав Кліфорд, - схоже, після цього він став трохи розумнішим.

-Та годі тобі, досить язвити... - сказав Бетфорд - буди Фоллара, будемо йти звідси. Нам ще потрібно навідатися до леді Леннард, доповісти їй про виконання замовлення. Кліфорд промовчав, потім підійшов до столу, де лежав Фоллар, і почав його будити, той прокинувся в холодному поту від нічного кошмару.