Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-А-а! - закричав Фоллар - не чіпай мене, тварюка!

У відповідь на це Бетфорд засміявся - хах, бачу, тобі добряче дісталося від якогось упиря.

-Ох... - оговтався Фоллар - не те слово! Уявляєте, снився мені вампір, я тікав від нього по вічному коридору, і тут... На тебе, тупик! - - емоційно висловився Фоллар - мало мене не зжер, тварюка така!

-Мені це знайомо... - розуміюче відповів Бетфорд - ну да ладно, приведи себе до ладу, і будемо потроху готуватися до від'їзду.

Фоллар, як і всі, привів себе до ладу, а потім всі мисливці зібрали свої речі і покинули межі лабораторії Моріона, а потім і склепу, вийшовши на вулицю. Реніфат в цей час повернувся назад до склепу, де лежав Моріон, той на той час повністю зблід, і від нього почав виходити неприємний запах. Реніфат присів біля тіла некроманта, потім почав обшукувати його балахон, перевіряючи кишені. Через деякий час він знайшов у них клаптик паперу, судячи з усього, це була записка. У ній було сказано наступне:

"Моріон, як верховний жрець культу Любомора і нашого ордену лицарів, я наказую тобі зібрати військо, гідне Імені нашого володаря - якщо говорити менш офіційно, пройдися по кладовищах, перетвори якомога більше мертвих на вурдулаків, вони нам знадобляться, якщо ми хочемо силою взяти весь Грейсбург. Як впораєшся з поставленим завданням, вирушай до замку, на південь від передмість Грейсбурга, ми чекатимемо тебе там... Через часті патрулі мисливців, які пильно обшукують кожен закуток, ми змушені тинятися з одного місця на інше. Звичайно, ми могли б легко позбутися їх, але тоді це викликало б питання у їхнього командування, і згодом вони б послали на їх пошуки ще більше шукачів. Нехай буде з тобою сила, брате!"

Твій Ренольд.

Реніфат уважно прочитав записку, а потім акуратно склав її навпіл і поклав собі в підсумок, до решти речей. У цей момент до нього вже зайшли всі інші члени загону.

-Ось ти де, - сказав Бетфорд, - а ми то думаємо, куди ти запропостився.

-Та я так, вийшов прогулятися, - відповів Реніфат, - знайшов дещо цікаве в кишенях цього старого.

-І що ж?

-Записку від якогось «Ренольда», - промовив Реніфат, - судячи з усього, він є верховним жерцем культу Любомора, а також головою ордену темних лицарів. У записці були вказівки цьому старому, Моріону... Ну і застереження, щодо того, що мисливці можуть їх вистежити. Він сказав, де у них місце зустрічі.

-Цікаво... - задумливо сказав Бетфорд - виходить, старий не брехав, вони дійсно хочуть принести в жертву ціле місто.

-Так... - стримано відповів Реніфат - як я розумію, ми зараз повертаємося назад до Штабу, доповісти про все керівництву?

-Саме так - відповів Бетфорд - але перед цим ми навідаємося до леді Леннард, отримаємо чесну плату за нашу працю.

-Ми мало не померли на цьому кладовищі, могла б і доплатити нам за це! - з зайвими емоціями промовив Фоллар.

-Ми домовилися про обумовлену ціну - спокійно сказав Бетфорд - і було б неправильно вимагати від леді Міленни більше, ніж ми домовлялися. До того ж у неї зараз траур, втрата чоловіка.

-Це так... - погодився Фоллар - але гроші ніколи не бувають зайвими! Особливо з таким ремеслом, як у нас...

-Що правда, то правда. Нічого, останнім часом справи у нас йдуть не так вже й погано, про це сильно свідчить той факт, що ми всі дивом вціліли вчора... До речі про це, визнаю, Кліфорд, треба було слухати тебе, - без краплі сумніву сказав Бетфорд, - ти вічно повторював, що нам не вистачає підготовки, і виявився правий. Я встиг зробити висновки за цей час.

-Добре, якщо так, Бетфорд, - сказав Кліфорд, - у нас небезпечне ремесло, і не потрібно нехтувати удачею, до того ж, як видно, незабаром вона зовсім вичерпається.

-Це так...

-Хлопці... - вставив своє слово Реніфат, - я тут хотів сказати... Коли виходив з дверей лабораторії, знайшов це на шиї у мертвого вурдулака, - Реніфат дістав золотий медальйон з підсумка, а потім показав його мисливцям.

-Цікаво, і для чого ти нам його показуєш? - поцікавився Бетфорд, - адже ти легко міг його продати для себе і отримати непогані гроші.

-Ми все-таки команда... - сказав Реніфат - та й грошей мені, чесно кажучи, вистачає.

-Щедрий вчинок, Реніфат - похвалив Бетфорд - ти молодець... Приємно знати, що ти дбаєш про наш загін... Ми все-таки соратники, брати по зброї, а тому повинні допомагати один одному.

-Ти закінчив свою палку промову? - сказав Кліфорд.

-Звичайно! - вигукнув Бетфорд - а тепер дай-но мені поглянути на цей медальйон, Реніфат - цікаво дізнатися, скільки ми з нього виручимо... Той з невеликим небажанням, але все ж віддав медальйон в руки Бетфорду - той його уважно оглянув, а потім побачив на медальйоні вигравірувані ініціали, що належали дворянину.

-Е.Л - по складах прочитав Бетфорд - звучить якось надзвичайно знайомо...

-Може це Едвін Ломін? - припустив Реніфат.

-Дуже сумніваюся - сказав Бетфорд - тут якесь інше ім'я.

-Може Ейдан Леннард? - відразу припустив Фоллар.

-Точно! - вигукнув Бетфорд - ти правий, Фоллар, це ж медальйон Ейдана Леннарда!

-Ну ніхрена собі - вилаявся Реніфат - виходить, той вурдулак і є...

-Саме так, Ейдан Леннард!

-Виходить, ми своїми власними руками, самі того не знаючи, вбили чоловіка Міллени Леннард? - зніяковів Реніфат.

-У нас не було іншого виходу... Він і так був мертвий, а ми тільки позбавили його мук.

-Я чув, що вурдулаки відвідують своїх колишніх родичів, коли вони живі, - сказав Кліффорд, - а до того ж міледі Леннард, як і раніше, вбита горем, а тому спокійно б його до себе впустила. Можна сказати, ми зробили їй послугу.

-Правильно... - погодився Бетфорд, - я думаю, було б правильно все-таки віддати їй цей медальйон - для неї це хоча б якась пам'ять про чоловіка.

-Ти що, Бетфорд, - обурився Фоллар, - ми ж зможемо заробити багато гріссів, продавши цей медальйон!