Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Так, але так було б правильно... - сказав Бетфорд.

-Я, мабуть, погоджуся з Бетфордом, - сказав Реніфат, - у своєму минулому житті я часто крав те, що мені не належало, але в своєму нинішньому я більше чужого не візьму, нехай навіть воно належить мертвому старому, плювати.

-А ти що думаєш, Кліфорд? - звернувся Бетфорд до другого старшого мисливця - той задумався, а потім відповів - вирішуйте самі, проте моя думка така, що ми могли б витратити ці гроші, щоб купити точило, інгредієнти для масел, бомб, ну і полагодити пошарпану броню.

-Так, це безсумнівно необхідно... Але совість підказує мені, що ми вчинимо правильно, якщо віддамо цей медальйон назад міледі Леннард.

-Роби, що хочеш, адже ти у нас віддаєш накази, - серйозно сказав Кліфорд.

Бетфорд задумався, а потім відповів: - значить, вирішено. Віддамо медальйон.

Фоллар у відповідь на це важко зітхнув.

-Не сумуй, Фоллар, - сказав Бетфорд, - нам і без того вчора посміхнулася доля, ми живі, а наші кишені набиті золотом, навіть якщо відняти всі витрати на підготовку і ремонт екіпіровки, все одно у нас залишиться монет з надлишком.

-Ну так, ти правий! - погодився той. Бетфорд ще якийсь час розглядав медальйон, а потім поклав його собі в підсумок. Незабаром після цього мисливці вийшли через двері склепу. Вийшовши з нього, вони побачили, як через ворота кладовища пробираються стражники, на чолі з... Капітаном Гіллмором, раніше вже знайомим мисливцям. Сам капітан був у віці, з пишними чорними вусами, брюнетом, екіпірований він був в клепану броню, і латні наплічники, а на його поясі знаходився меч в піхвах. Він перебував у супроводі декількох міських стражників, озброєних алебардами. Побачивши мисливців, патруль стражників негайно наблизився до них, наставивши на них алебарди, а потім один із стражників вигукнув: «Іменем короля, негайно зупиніться! А потім слідом за ним промовив і другий: «Негайно поясніть, що ви тут робите?!