Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Мисливці уважно спостерігали за всім цим видовищем, а потім Бетфорд промовив: - Здаюся, здаюся, ви нас спіймали! - вигукнув Бетфорд, піднявши руки, - тільки, будь ласка, не кидайте мене в темну темницю!

- Ага-а, - протяжно сказав стражник, той, що вищий, - жартувати надумав?! Ну нічого, ми швидко з вас збиємо всю пиху, як миленькі у нас ходити будете!

-Ще й як! - підтвердив голосом другий, він був з русявим волоссям.

-Ось це ми звичайно попали! - награно відповів Реніфат - а я ж казав, що денний час не дуже підходить для того, щоб грабувати кладовища. Під час цього невеликого виступу до вартових підійшов сам капітан Гіллмор - А ну, подивимося, хто у нас тут, - сказав він, - а потім незабаром побачив у мисливцях знайомі обличчя - Ну треба ж! Кого я бачу! - щиро здивувався Гіллмор, - Невже це наші старі браві мисливці?

- Гіллмор... - висловив свою повагу Бетфорд - радий бачити.

- Взаємно, панове мисливці - сказав капітан - як я розумію, ці нахаби вам докучали?

Вартівники поглянули на капітана варти здивованими обличчями, а потім промовили - вибачте, капітане! Провинилися!

- Вольно, хлопці, - відповів Гіллмор, - це панове мисливці, з мисливського ордену, судячи з усього, прибули на це кладовище на замовлення, я ж правильно кажу?

- Правильно, - сказав Бетфорд, - проте ми вже закінчили свої справи і якраз збиралися покинути межі кладовища, поки не з'явилися твої хлопці.

-Хах, це так... - сказав Гіллмор - у мене хлопці всі на підбір, свою справу знають!

-А ви самі що тут робите? - запитав Реніфат.

-Та так, місцеві жителі скаржилися на шум вночі, говорили, що чули відгомони битви, і якісь шуми, що доносяться з кладовища... Ось ми й прийшли перевірити. Взяв із собою найхоробріших молодиків, бо всі мешканці як один твердять, що тут якесь чудовисько завелося. І раз ви тут, значить, правда в цьому є.

-Що правда, то правда... - сказав Бетфорд - вам пощастило, що ви прийшли прибирати за нами - посміхнувся мисливець - прийшовши сюди вночі, вам навряд чи б пощастило.

-Це точно! - відповів Гіллмор - проте, на щастя, у нас є такі професіонали, як ви!

-Ну добре, Гіллмор, були раді побачитися, але у нас є справи, - командним голосом відповів Бетфорд, - до речі, про справи... У склепі знаходиться труп одного некроманта, а внизу склепу і на самому кладовищі ще два трупи вурдулаків.

-Вурду-вурда що? - сказав русявий стражник.

-Залишу тебе гадати над цим питанням, - саркастично відповів Бетфорд. - Ну добре, хлопці, удачі вам, ми пішли.

-Взаємно, панове мисливці! - шанобливо відповів капітан Гіллмор. - Щодо трупів, не турбуйтеся, ми з ними розберемося.

-Дякую, Гіллмор, - завершив Бетфорд, - а потім всі мисливці вирушили дорогою від склепу прямо до воріт кладовища, вийшовши через них, вони спустилися сходами, а потім пройшли трохи далі до міських стін, де біля конов'язі стояли їхні коні, вони зняли поводи з конов'язі, і сіли на своїх коней, а потім поїхали за міські стіни, прямуючи до родового замку леді Леннард.

Мисливці успішно дісталися до замку міледі Леннард, сам замок був досить величним, на зразок роду, і століттями належав родині Леннард. Весь гарнізон замку складався з п'ятдесяти чоловік, а одягнені вони були в фіолетові одяги, покриті латними обладунками. Сам капітан охорони міледі Леннард - Ройдан був кумом її сина, який виріс, покинув замок і відправився в далеку подорож, періодично надсилаючи листи пані Леннард. На вході в замок, як і очікувалося, мисливців зустріли охоронці, з п'яти чоловік. Також наближаючись до замку на конях, мисливці побачили ще близько п'яти вартових, що знаходилися на стінах замку, вони були озброєні луками, і до моменту, коли мисливці наблизилися, вже встигли натягнути тятиву своїх луків і прицілитися в них. Всі члени загону занепокоїлися, проте Бетфорд продовжував також граціозно їхати на своєму коні, ні про що не турбуючись - він підняв руку вгору, тим самим показавши своїм, що все в порядку. Мисливці опинилися на своїх конях прямо біля воріт замку, незабаром після цього до них назустріч вийшов один із стражників, з піднятим забралом шолома.

-Милостиві панове, - сказав стражник, - дозвольте поцікавитися, що ви шукаєте в межах замку пані Леннард?

- Вітаю, - спокійно сказав Бетфорд, - ми прямуємо до пані Леннард з особливим візитом - доповісти їй про новини щодо її покійного чоловіка, а також повідомити про успішне виконання замовлення на чудовиськ.

Стражник, не забарившись, навіть не моргнувши оком, також спокійно відповів: - Добре, проїжджайте... - стражник зробив невелику паузу - тільки врахуйте, якщо надумаєте щось витворяти, ми вживемо всіх необхідних заходів для захисту родини Леннард.

-Не бійся, хлопче - сказав Бетфорд - ми пані й пальцем не чіпаємо.

-У такому разі ласкаво просимо до маєтку Леннард! - вигукнув вартовий - відкрити ворота! Ворота замку почали поступово відчинятися, приблизно через двадцять секунд вони нарешті були відкриті - проїжджайте - завершив вартовий. Мисливці в повному складі верхи на своїх конях в'їхали у двір замку. Там їх зустріли кілька конюхів. Охоронець, який дав їм дозвіл на в'їзд, промовив: - Панове, на час вашого візиту до пані прошу залишити своїх жеребців тут, а також здати всю зброю, що є у вас.

- Ох, не люблю я розлучатися зі своєю зброєю! - вставив своє слово Фоллар.

- Тихіше, Фоллар, - сказав Бетфорд, - все добре, вона нам не знадобиться. Реніфат мовчки спостерігав за всім і слухав вказівки стражника. Так само як і Кліффорд. Мисливці зняли зі своїх поясів піхви, ножі, що знаходилися в кобурі, розташованій на гомілці ноги, і поклали їх на дерев'яний стіл у дворі. Вони були повністю роззброєні. Охоронець окликнув кількох слуг, ті поспіхом прибігли і забрали складену зброю зі столу, віднесли її в затишне місце в стінах замку. Незабаром після цього з внутрішніх воріт замку, що вели всередину, вийшов капітан охорони - Ройдан, він неспішно йшов у бік мисливців, зовні він був досить високим, з сильною густою бородою і сивим волоссям. З його пояса звисала піхви, в якій знаходився довгий меч з червоною руків'ям. Нарешті капітан тутешньої варти підійшов ближче до мисливців, він відразу оцінив поглядом мисливця і немов зневажливо подивився на них, а потім промовив: