Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Він низький чи?..

- Високий.

- Вищий ніж наш татко?

- Набагато вищий.

- В тебе є його фотографія? Я б хотіла глянути. Мені так цікаво!

- Ні, не маю. Потім ми грали карти і довго розмовляли. Я так його боялася.

- Чого?

- Він на мене так витріщався.

Марійку знов рознесло сміхом.

- Тобі смішно! А мені тоді не було. Ще й на додачу, вони причепилися нас провести. Я зразу відмовилася, а Танька, дурна, згодилася. Ну, що мені було робити? Прийшлось іти з ними, - замовчавши, щоб набратися духу. - Я так боялася, ледь не тряслася!

-  Чому?

- Ми йшли якраз гаражами, там нікого навколо не було. Я думаю - зараз як затягнуть нас кудись, ми і пікнути не зможемо. Але якось пронесло.

- Бідна, ти бідна!

- Потім вони провели нас до гуртожитку і Володя назначив зі мною побачення.

- І ти пішла?

- Пішла. Так ми почали зустрічатися. Він коли приходив до мене, до кімнати, то завжди щось приносив смачненьке.

-  Смачненьке! - хіхікаючи.

- Як не банан, то яблуко, як не яблуко, то грушку або шоколадку.

- Класно!

- І Тані він теж приносив.

- А їй чого? Вона що його дівчина?

- Просто було не ввічливо мені їсти, а їй - ні.

- Який він догадливий! Страшне!

- Коли я їхала додому, то він мене проводжав, а коли приїжджала, то зустрічав.

- Він, що ніде не працює, що стільки часу має?

- Ні, він працює, але може іти, коли схоче. Він працює інженером.

- Інженером? Вав!

- Він кінчив інститут нафти і газу.