Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

— Я передумав продавати, — заявив Жозеф.

— Пізно, я вже купив. — Фадул простягнув потрібну суму.

Жозеф, з рукою на кинджалі, мовчки зважував ситуацію; Маврисіо й Мігуел підійшли і стали поруч. Якби араб був сам, вони, попри його зріст, люту пику й револьвер, спробували б налякати його, а то й вдатися до сили. Проте навіть цигани знали ім’я і послужний список капітана Натаріо да Фонсеки. Нарешті Жозеф узяв гроші й почав демонстративно перелічувати, мовляв, він теж гордий. І вже зібрався йти, коли капітан зупинив його.

— А канчука не продасте?

На руці в цигана висів нагай: вигадливий, майстерної роботи. З плетеного кінського волосу, реміння перехоплене кільцями — срібними чи залізними? Інкрустоване пужално — костяне чи слонової кості? Жозеф повільно обернувся.

— І так сьогодні прогадав, не треба мені більше збитків.

— Скажіть свою ціну, а я свою.

Срібло й білокость, залізо і кістка — циган і араб знову з видимою втіхою почали торгуватись. Але капітан урвав їхній торг у самому розпалі і купив нагай не торгуючись. Як на Фадула, задорого.

Невдовзі циганські кибитки заскрипіли в напрямку містка.

2

— Що ви, куме, робитимете з ним? Перепродасте? Подаруєте? — поцікавився капітан Натаріо да Фонсека, милуючись медальйоном. Фадул витяг його з темної обгортки і поклав на прилавок.

Шинкар, наливаючи з припасеної для врочистої нагоди пляшки, загув, як у бочку, вдоволеним сміхом.

— Я виклав добрі грошики, але він вартий більшого. Повірте слову знавця. Де цей сучий син міг мене обкрутити, то це на віслюку. Але сам Бог послав мені вас, капітане.

Він глянув у двері на той берег; кибитки вже розтали в далечині.

— Недарма Святе Письмо глаголить: хто прийде з мечем, од меча й загине. Ось що каже Біблія, капітане. Циган прийшов стригти вовну, а пішов сам пострижений.

— Невже такий дорогий?

— Та я перепродам його з великим зиском в Ільєусі чи в Ітабуні. В кабаре у мене його з руками полковники одірвуть. — Він похитав своєю головешкою. — Кажете — подарувати? У мене ні нареченої, ні жінки, а якби й були, я не мільйонер розорятися на такі дарунки. Словом, я у виграші. А от ви, капітане, даремно переплатили за цей нагай. Якби трохи поводитися, циган спустив би ціну.

— Можливо, але я надто нетерплячий, щоб торгуватись. Я купив його, куме, щоб подарувати. Подарувати одному хвату.

— Я вже здогадуюсь. Ви купили його докторунчикові, чи не так?

Нічого собі жарти: називати вже зрілого мужа докторунчиком; проте Натаріо знав його малюком, а Фадул підлітком. Приїзд Вентуриньї додому після довгих гульок у Ріо-де-Жанейро перетирали на зубах у барах Ітабуни та Ільєуса, на залізничних станціях в Агуа-Преті, Секейро-де-Еспіньйо й Такарасі, в сільцях і містечках, у поміщицьких маєтках.

— Вентуриньї доведеться погецати в сідлі, поковтати пилюки, попомісити грязюку. Полковник хоче, щоб він не тільки адвокатував, а й хазяйнував в Аталаї. Він уже купив йому верхового осла й кобилу, я допомагав вибирати. Баскі, тільки для Вентуриньї. — Дрібні очиці капітана зблиснули. — Ти, куме, й не уявляєш, як полковник упадає коло свого сина.

— І добре робить. Син одинак, та ще й доктор. Який батько не радітиме? — Фадулові очі зблиснули теж. — Коли в мене заведуться сини, і вони вийдуть у доктори. Тільки не в адвокати: один буде лікар, другий — священик.

— Який же із священика доктор, куме?

— Як який? Ще більший, ніж інші, капітане. У докторів перстень на пальці, а в священика корона на голові — тонзура. Священик — доктор Господній.

Натаріо поринув у задуму, його вуста ворухнула усмішка.

— Подумати, що я садовив його на барана… — Він цьвохнув нагаєм. — Такий хлистик йому сподобається, гарний і легкий.

Пуга-трійчатка, гідна жевжика-бакалавра, синка мільйонера, какаового короля, який робить погоду в політиці, крутить законом, як дишлом, диктує в нотаріальних конторах. У земельному праві по всьому узбережжі не знайдеться адвоката, який би потягався з ним: Вентуринья тут цар і Бог.

Натаріо добре знав хлопцеві смаки, уподобання й нахили. Він його ростив і навчав, вибавляв з різних халеп, особливо в борделях та кабаре, і навіть іноді картав студента, татового синочка, за тринькання грошей. Не раз і не два ловив його за поли: поклонник скляного бога, Вентуринья легко втрачав тяму. І ось тепер він — дипломований адвокат, для Натаріо це радість не менша, ніж для полковника.

— Цей усіх заткне за пояс.

— А поки що в нас заправило — полковник. Добре, капітане, що ви його емісар, а я ваш кум.

Піднесли заздоровну чару за доктора Андраде-молодшого — так значилось у дипломі про закінчення юридичного факультету: бакалавр Боавентура да Коста Андраде-молодший. Добре, що він повертається. Нарешті полковник Боавентура Андраде може діяти, він стільки надій покладав на сина, коли той одержав диплом у грудні минулого року. Нині кінець травня, відтоді минуло вже півроку.

3

На вулиці Торговій в Ітабуні, на дверях бельетажу одного особняка, власності полковника, з грудня красувалася блискуча табличка: доктор Боавентура да Коста Андраде-син, адвокат. Андраде-син — так записано в метриці, Андраде-молодший — це вигадка грінго, а фазендейро вернуло від чужоземщини. Долішній поверх особняка правив за склад для сухого какао, тут обозники, в постійній круговерті між містом і фазендою Аталая, звалювали вантаж. Сам полковник мешкав в Ільєусі, але вважав, що найкраще місце для контори Вентуриньї — Ітабуна; це нова й перспективна муніципальна округа, і маєтки на її території рано чи пізно перейдуть до його рук — отоді адвокатуй собі по всьому регіону!

І ось нарешті в травні: ласкаво просимо, новоспечений слуга Феміди, ось вам контора, приступайте, вам і карти в руки.

Випуск Вентуриньї став подією, гідною епічного пера: збігло вже стільки місяців, а святкування цієї знаменної дати й досі хвилює пам’ять. Урочистості, початі в столиці, тривали в Ільєусі та Ітабуні, а завершились на фазенді.

Вранці великого дня випуску архієпископ баїянський, примас бразильський, відправив у кафедральному соборі обідню з півчими й виголосив проповідь, у якій закликав випускників «бути невтомними в обороні закону й справедливості, що є священною місією кожного правозахисника». У церковній тиші полковник слухав проповідь його превелебності й бубонів собі під ніс: красно говориш, але безглуздо. Бакалаври якраз крючкодери, сутяги, крутії, не підмажеш — не поїдеш, саме вони найбільші правопорушники. Тому-то їхнє навчання і влітає в копійку. Тепер у полковника свій крючок, домашній.

Ввечері у факультетському актовому залі губернатор штату врочисто вручав дипломи. Випускники в чорних тогах, у докторських шапочках складали присягу й