Читати книгу - "Борислав смiється"

— Так, побратиме Бенедю, — сказав лагiднiше Андрусь, — годi нам уже вертатися. Розмахнули сокирою, то треба вже врубати, хоч би мала нам сокира i в зуби пирснути. Коли ти не хочеш з нами кумпанiю держати, то ми тебе не силуємо. Розумiєся, що надiємся по тобi, що не видаш нас.

— Га, коли iнакше не можна, коли так мусить бути, — сказав Бенедьо, — то нехай i так, останусь з вами до кiнця. Палити з вами не пiду, того вiд мене не жадайте, але останусь туй на мiсцi. Може, вам зможу в чiм iншiм порадити або помогчи, — то грiх би був. коли б я в таку гарячу пору втiкав з-помiж вас для власного безпеченства.

— I я так само! I я так само! — сказали Стасюра i Матiй. — Всi ми стояли досi дружно, в щасливiйшiм часi, то треба нам держатися разом i в тих тяжких хвилях, якi для нас настануть.

— Так, побратими! Спасибi вам за те, — сказав Андрусь, стискаючи одного по другiм за руку, — тепер я спокiйний i сильний, тепер можуть тремтiти нашi вороги, бо хвиля пiмсти надходить. Яке сiм'я доля дає нам у руки, таке й сiймо. А що з нього зiйде i хто збере єго плоди, се рiч не наша. — ми, може, й не дожиєм того. А тепер остаєсь нам обговорити докладно, коли i як має се статися.

Всi побратими, окрiм Бенедя, Матiя i Стасюри, стовпилися довкола Андруся i тихiшим голосом розпочали оживлену нараду. Матiй сидiв на припiчку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку, Стасюра шпортав палицею по землi, а Бенедьо сидiв на лавi, звiсивши голову, а по довгiй хвилi встав, утер рукавом двi пекучi сльози, що туй-туй хотiли бризнути з його очей, i вийшов надвiр. Се вiн прощався з своїми золотими надiями…

XXI

Мортко, Германiв вiрник, проспав нiч дуже неспокiйно. Поганi сни торопили його i стискали його серце смертельною тривогою. Раз йому снилося, що падав стрiмголов з якоїсь височенної скали i бачив пiд с amp;бою настобурченi обриви i шпилi; то знов йому здавалося, що хата горить, а вiн, серед удушливого диму i ослiпляючих огняних язикiв, лежить прикований до лiжка, з величезним каменем на грудi, не може анi рушитись, анi крикнути, анi навiть подумати свобiдно. А коли серед такого сну, в найбiльшiй тривозi, весь тремтячий i гарячим потом облитий, вiн пробудився, то й наявi йому морочилось у головi, всяка погань лiзла на думку, i вiн нiяк не мiг позбутися своїх власних привидiв. Йому уперто нагадувавсь чомусь Iван Пiвторак, котрого вiн пiдпоїв, обдер з грошей i втрутив до глибокої ями; згадка тота займала йому дух, немов хтось холодною рукою стискав його за горло, колiном давив його груди. Надармо Мортко сплювував i щипав себе в литку, i шептав якiсь жидiвськi закляття, — нiщо не могло розвiяти поганого настрою його духу. Не дожидаючи рана, вiн схопився з лiжка i, убравшися, побiг до ям. Вiдколи копання воску сталося головним дiлом бориславсьного промислу, а широкий розвиток того промислу чимраз бiльшi обiпював користi, вiдтодi, крiм денної, введено також нiчну роботу в ямах. Робiтники чередувалися в роботi: одна часть робила денну «шахту», то єсть 12 годин, а друга часть — нiчну. До денних був окремий, дньовий касiєр, а до нiчних — нiчний. Мортко був дньовим касiєром, i до нього належав найвищий надзiр над ямами. Для того вiн, услужний i вiрний свому пану, вiд котрого брав за те добру плату, приходив до кошар вчаснiше, нiж зачиналася дньова шахта, щоб кiлько можна наглядати й за роботою нiчних робiтникiв.

А особливо нинi догляд його був дуже потрiбний. Велика маса земного воску, котру Герман зобов'язався доставити «Спiлцi визискування», мусила нинi рано бути доповнена, бо на полуднє Герман назначив несхибний термiн, в котрiм мав увесь вiск вiддати повномочним «Спiлки», по чiм зараз мав одержати вiд них за той вiск грошi, — так як до достави воску на мiсце переробки, будь вона де-небудь, Герман контрактом не зобов'язався. Приходилось за тим Мортковi чимало набiгатись, накричатись i налютитись: то робiтники робили не так, як треба, то поставкували собi там, де треба було квапитись, то млинок зiпсувався, то ключ вiд магазину загубився, — словом, усе немов iзмовилось нинi робити збитки бiдному Мортковi, котрий аж охрип i впрiв, отiпаючи собою на всi боки i доводячи все до ладу.

Вкiнцi здавалося, що ось уже все скiнчено: послiдня до контрактової суми недостаюча брила воску була перетоплена, уформована, зважена i нацiхована. Три величезнi магазини, найбiльшi на весь Борислав, повнi були воску. Ось надторохтiли з Дрогобича двi пишнi карети: в однiй Герман з Ван-Гехтом, а в другiй два повномочнi вiд «Спiлки визискування». Герман немов на шпильках сидiв у своїм повозi на м'якiм сидiннi: так щось перло i гнало його якнайборше здати на чужi руки тi величезнi скарби, в котрих тепер лежала найбiльша часть його маєтку. Вiдколи почалось видобування i визискування, нiколи ще до тої хвилi Борислав не бачив такої многоти воску накупi. Бориславськi жиди частенько приходили оглядати тi величезнi магазини i зависними очима глядiли на нагромадженi в них скарби. Тiльки Германа одного якось не радували тi величезнi пiрамiди воскових брил; нинi перший раз вiн радiсно глянув на них, коли був певний, що за хвилю всi тi маси i брили перемiняться в паку банкнотiв, котра безпечно спочине в його залiзнiй вертгеймiвськiй касi.

Примітки

1

Передмiстя (нім.) — Ред.