Читати книгу - "Богиня і Консультант"

– Я залишив свій ковен, тепер я – вигнанець, місан-агпа. Формально я і є кощієм. Думаю, що саме Камінь Бау підказав їй це слово. Це добре. Значить Камінь поступово настроюється на її ментальне поле… Колись тутешні послідовники Богині мали багато проблем із сарматськими і половецькими кощіями. Це слово глибоко врізане у пам’ять Каменя. Звідти, напевне, й оті ваші казки.

– Що нам далі робити?

– Зараз вам треба якнайретельніше сховатися від Ордену і східних ковенів. Пізніше, коли Камінь підбере для Індиго ягина-родоначальника, ми разом вирушимо до древніх центрів Сили, в степи. Тільки там земля дає Верховній Жриці Курана натальну енергію[110].

– Нас там шукатимуть.

– Якщо східні ковени і Орден вже тепер почнуть війну між собою, вони скоро вичерпають сили. Ми повинні вичекати. Час працює на нас.

– Але та дівчина згадувала Майстра Зброї. Вона казала, що ця людина варта цілої армії. Він дійсно такий крутий?

– Якщо він справжній Майстер Зброї, а не просто керівник силового підрозділу Ордену з гучним титулом.

– А якщо справжній?

– Тоді він дуже небезпечний. Але останній зі справжніх Майстрів Зброї, як мені розповідали, чи то помер, чи то загинув у Колумбії півстоліття тому. І я не чув, щоби з’явився новий.

– Якщо він загинув, значить, його таки можна подолати?

– Можна. Але для цього потрібні досвідчені бійці й сильні менталіки.

– Ми б з вами могли перемогти такого?

– Ні, – твердо відповів Вигнанець, і вилиці його ледь помітно напружилися.

– Такого супербійця, напевно, важко підготувати? – припустив Одноокий.

– Справа не у підготовці… – маг торкнувся двома пальцями лінії над переніссям. – Колись ми й про це поговоримо, але не тепер. Тепер у нас є важливіші проблеми, а надто довгі розмови сам на сам можуть викликати зайву цікавість тих місцевих, для яких я лише непитущий механік. Нам з тобою, зокрема, треба добре подумати, як надалі гарантувати безпеку нашої дівчини і дати їй спокійно поспілкуватися з Каменем.

– Я маю щодо цього кілька пропозицій, – повідомив Одноокий, розгортаючи на столі карту.

Прочитавши щоденник професора Адамчука до кінця, Валерій Петрович відчув розчарування. У нотатках, які закінчувалися датою 12 січня 2005 року, він не знайшов інформації, яка б могла наблизити його до ідентифікації особи нардепа С. та до тих, хто стояв за тим добродієм. Більшість записів містила в собі роздуми професора про шляхи становлення національної еліти, уривки з віршів, суперечки з сином плюс саморобні коментарі до «Велесової книги». Лише три записи були варті уваги:

24 листопада 2004 року

Майже весь день ми з В. провели біля телевізора. Мені здається, я бачу, як діє Сила Каменя. Це ж вона, вона спрямовує сотні тисяч людей на Майдані, формує їхню впевненість, їхній настрій, їхню цілеспрямованість. С. мав рацію. Цікаво, як там наша руденька? В. переконує мене, що бачив її у натовпі під час прямої трансляції з Майдану. Мені ж здається, що вона має бути десь над подіями у прямому сенсі – десь на вежі, на даху. Маги і жерці давніх часів недарма піднімалися на висоти і зікурати[111].

А що роблять чаклуни «синьо-білих»? Невже зараз десь у небі над столицею вступають у бій енергії протидіючих сил? Невидимі битви. Як вони впливають на видимі події? Ті політики, яких ми щоденно бачимо на екрані телевізора, – це маріонетки в руках магів, чи, навпаки, маги обслуговують містично сильніших за них вождів?

28 грудня 2004 року

С. виконав обіцянку. Камінь знову у нас. Наша М. обіцяла все розповісти. Чекаю її на новорічний стіл. В. уже розмовляв з М. Каже, що вона дуже стомлена, застуджена і лежить удома з температурою. Я спочатку боявся, що нам повернуть копію, але Камінь справжній. Я це відчуваю. Все інше – другорядне…

3 січня 2005 року

Дещо вже можна підсумувати. Керувати егрегором одна людина не здатна. Потрібне те, що називають «відьмацьким колом», – група з п’яти або й більше відьом, які стоять