Читати книгу - "Зірки Егера"

Гергей хутко накинув плаща, надів шапку, почепив шаблю.

— Я їду,— заявив він,— їду до її батьків! Скажу їм, що то не по-божому вони роблять. Скажу, що...

Мекчеї з такою силою посадив його на плетений ослінчик, що той затріщав.

— До біса в пекло ти підеш! Тебе ж замкнуть у курнику і там протримають доти, доки не скінчиться весілля. Щоб і носа твого не видно було, чуєш?

Повз хату проскакали три вершники — це прибували гості з Коложвара.

Коли долину оповили сутінки, Гергей і Мекчеї вирушили в палац.

Ніхто навіть не спитав, хто вони такі. Палац, повний гостей, гув, як вулик. Вікна були освітлені. У дворі горіли смолоскипи, а в коридорах — воскові свічки.

Прибували все нові й нові гості. У Гергея защеміло серце: як він зможе перемовитися бодай словом з Евою, коли тут стільки людей?

— Ходімо на заднє подвір'я,— запропонував Мекчеї.

Вони опинилися позаду палацу. Там було ще ясніше: кухонні слуги в шкіряних фартухах крутили на довжелезних рожнах туші биків. На кухні поралися кухарі в білих фартухах.

— Зачекай тут,— сказав Мекчеї.— Я спробую пробратися в покої придворних. Спитаю у Еви, де б ви змогли зустрітися.

Гергей змішався з гуртом цікавих, що спостерігали, як смажать на рожні цілого бика. Переважали тут кучери, хоча між ними затесалося й кілька пажів.

Всіх привела сюди цікавість. Адже стільки розповідають у народі про королівську кухню, та самі провінційні дворяни залюбки подивилися б, як і що готують найкращі в країні кухарі.

В Дялі кухня була між палацом і садом. Там порядкував сивоволосий кухар, його накази виконувало ще одинадцять кухарів і двадцять їхніх помічників. Серед них не було жодної жінки.

На подвір'ї палахкотіло вогнище, а на рожні оберталася туша вгодованого бика, сповнюючи повітря звабливим запахом печені.

Головний кухар віддавав накази мовчки, порухом палиці показуючи, як регулювати полум'я, щоб туша смажилася рівномірно.

У цьому пеклі дзвеніли ступки, стукали ножі, гупали молотки, якими відбивали м'ясо, поряд пихкала каша, сичала печеня на великих пательнях, а над усім носилися клуби випарів, дим і запахи смачних страв.

Якийсь стрункий паж у червоній суконній шапці крикливо пояснював цікавим:

— Я стою тут з самого початку. Знаєте, тут навіть яловичину смажать не так, як десь-інде.

Гарячий подих вогню рум'янив обличчя присутніх.

Незабаром і Гергей розчервонівся. Він стояв у юрбі, неуважно слухаючи розповіді пажів.

— Вони, знаєте, ціле теля зашили у вола,— повідомив хлопець.— А в теля засунули вгодованого індика, а в індика — куріпку.

— А в куріпку? — поцікавився недолугий з вигляду паж з червоними вухами.

— А в куріпку, брате,— зневажливо відповів оповідач,— поклали гусяче яйце. І віддадуть його такому, як ти.

Усі розреготалися. Юний паж присоромлено відступив назад і розчинився у гурті.

Через півгодини кухар витягнув гачки і дістав з бика напівзасмаженого індика.

Приємний запах майорану вдарив у ніс, збуджуючи апетит навіть у тих, кому й не хотілося їсти.

Індик ще не засмажився. Знову підгребли жару під тушу і закрутили рожен.

Вся ця метушня уже не цікавила Гергея. У його господаря була ще більша кухня, і в замку смажили биків частіше, ніж у палаці ердейської королеви.

Гайдук приніс із кухні свіжу хлібину. Пажі вихопили її в нього і розламали на кусні.

Балакучий стрункий паж у червоній шапці дав і Гергею кусень. Той не відмовився, бо зголоднів.

Бачачи, як наминають хліб пажі, кухар зупинив рожен, витер лезо ножа, що висів у нього за поясом на ланцюжку, і відрізав обидва вуха бика. У відповідь пролунали веселі, вдячні вигуки.

Гергей їв усмак — господарі-румуни дали йому в обід тільки чорного хліба й лемішки. Пажі роздобули десь і кубок вина. Гергей теж випив. Затим подав руку пажеві, який хоч і не був з ним особисто знайомий, все ж почастував і його.

— Петер Борнемісса,— відрекомендувався, підкручуючи вусики.

Парубок теж назвав себе, але обидва не розчули один одного. Тим часом кубок знову повернувся до них по колу. Гергей ще не вгамував спрагу, тож добряче хильнув з кубка. Не встиг він відняти кубок від рота, як з гурту виринув Мекчеї і покликав товариша.

Вони спустилися в сад. Дерева й кущі вже були огорнуті темрявою. Шум і гамір з подвір'я сюди ледве долітав.

Мекчеї зупинився біля куща бузини.

— Я поговорив з Евою. Очі в неї заплакані. Вона благала