Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

Гермес заспокоївсь і побажав Лецвітові, щоб до нього повернувся втрачений апетит. Адже спочатку торговець злякався, чи не дістав художник часом спадщини й не зажадає, чого доброго, за свої картини більше, ніж брав із нього, Гермеса, доти.

— Стривайте, вже давненько ви нічого мені не приносили. Місяців чотири, не менше. Може, у вас є щось для мене?

— Я непогано попрацював, — відказав Лецвіт. — Навіть задоволений тим, що малював. Не хочу вихвалятись, але є в мене дві чи три справді вдалі дрібнички. Гішар, критик із «Сутінків», заходив учора мене провідати і був уражений.

— Тим краще. Гішар частенько помиляється, але іноді вгадує досить слушно.

— Антракс теж був у захваті.

— Ну, той ще дуже молодий. З часом він, без сумніву, себе покаже. Але ж який застій у торгівлі живописом! Просто занепад. Майже нічого не купують — за винятком, звичайно, великих майстрів. А от картин маловідомих художників і зовсім ніхто не бере.

— Виходить, правду мені казав торговець з околиці Сент-Оноре, — промовив Лецвіт. — Я не хотів йому йняти віри, коли він говорив, нібито вашу крамницю ось-ось зачинять. А коли вже ви й самі так кажете…

— Який це негідник вам такого набалакав?! Видно, ота свинота Вертем. Авжеж, то він, я певен, саме він. Ну, хай же начувається, йому це так не минеться! Гадаєте, мою крамницю ось-ось зачинять? Брехня! Та моя торгівля ніколи не була така надійна, як тепер. А Вертем як не лусне від заздрощів. Тож і намагається перетягти вас до себе, до отого свого запліснявілого музею…

— Та кажу ж вам, що то не він!

— Своїми справами я дуже задоволений. Звісно, торгівля тепер не та, але хай там що, чоловіче, а ви не турбуйтесь. У кого, в кого, а у вас я завжди знайду змогу купити картини. Ходімо лишень подивимось, що ви там намалювали.

І Гермес попростував з Лецвітом до майстерні на вулиці Святого Вінсента. Спочатку торговець спинився перед полотном, над яким саме працював художник, — на ньому був букет анемон.

— О, тут ще далеко до кінця! — попередив Лецвіт. — Отам ще треба відтінити. І тут також. Доведеться підправити ще вгорі, надто вже гарне вийшло тло. А втім, мені здається, що картина добра. Я її відчуваю. На дотик.

— Непогано, — промимрив Гермес, — справді непогано. Ви робите успіхи!

Лецвіт зняв із мольберта картину з квітами й замінив її жіночим портретом. Торговець довго, з неприхованим захватом його розглядав. А побачивши третю картину, на якій була настільна лампа, Гермес уже не стримався й вигукнув, що Лецвіт справді, як то кажуть, перевершив сам себе. Та поки художник показував свої роботи останніх місяців, торговець відчув, що обличчя в нього пашить. Щоки розшарілись, вуха налилися кров’ю, тіло приємно обважніло. Спочатку він послабив вузол на краватці й розстебнув жилет, потім попустив і пасок.

— Я радий, що побачив ваші картини, — мовив він, позіхаючи. — Немає сумніву, ви досягли успіхів! Я справді хотів би дещо для вас зробити. Знаєте, я куплю у вас півдесятка картин. Згода?

— Залежно від того, на яких умовах. Якщо ви заплатите по справедливості…

— Я дам за них вісім тисяч! Це великий ризик, але дарма. А грошей десь уже нашкребу…

— Гаразд, облишмо про це. Але якщо у вас залишиться хоч одна картина, я згоден викупити її за п’ятнадцять тисяч.

Гермес приязно всміхнувся. Настроєний він був оптимістично, доброзичливо. Потім торговець посуворішав.

— Усі ви, художники, однакові, — зітхнув він. — Досить вас трішки похвалити, і вже гордощі туманять вам голову. А ще як чудом чи впертістю доб’єтесь у своєму живопису хоч невеличкого ефекту, далекого натяку на щось нове, то вже й запишалися. Видно, гадаєте собі, що весь Париж здуріє і за мільйони розхапає ваші картини! І скільки завгодно вам тороч, що єдині солідні покупці тепер — бакалійники й дивляться вони тільки на підпис, — мов горохом об стіну! Ви вірите лише в чарівну казку. Ох і зіпсувала ж вас війна! Колись, пригадую, художники майбутнього, вже тоді визнані майстри, ладні були півжиття перебиватися з хліба на воду і віддавали свої картини за сухар. Гай-гай, де ті часи! А втім, як ви кажете, облишмо про це. Та й година вже пізня. Не знаю навіть, чи встигну на вулицю Габрієль. Я збирався зазирнути до Пуар’є. Мені казали, нібито останнім часом він намалював просто щось дивовижне!

Почувши прізвище Пуар’є, очі в Лецвіта спалахнули, він стис губи. Гермес знав, що обидва художники — давні суперники і їхні почуття один до одного з роками переросли в ненависть. Лецвіт називав Пуар’є Сухою грушею, а сам, у свою чергу, дістав від того прізвисько Пустоцвіт. Коли випадок зводив їх докупи, вони підпускали один одному шпильки, іноді лаялись, а якось навіть побилися.

— Цікавий тип той Пуар’є, — провадив Гермес. — Ви знаєте, щойно я познайомився з його подругою, Лулеттою Бамбен. Гарненька дівчинка, слово честі.

— Можливо. Але зад у неї, як тріска.

— Невже? Я й не помітив. Це вона розповіла мені про картини Пуар’є. Та я і його самого погано знаю. А ви якої думки про його картини?

— Нічого особливого я в них не бачу. Наш час досить прихильно ставиться до нездар, і він із цього користується. Пуар’є з тих людей, про яких кажуть, нібито вони — незвичайні, нібито геніальності в них хоч греблю гати, але нічого не створюють, мовляв, лише тому, що не мають змоги втілити свої ідеї. Отак ціле життя він і сидітиме на своїх прилизаних, більш чи менш пікантних картинках. Тільки не забувайте, що моя думка не має ніякого значення, — щиро признався Лецвіт, — адже ми з ним були завжди на ножах.

Торговець картинами, здавалось, обмірковував щойно почуте, а художник занепокоєно поглядав на нього, побоюючись, щоб Пуар’є, бува, не витіснив його з крамниці Гермеса. Ворог цим, звичайно, страшенно пишатиметься.

— Кажу вам ще раз, що не люблю Пуар’є, а тому можу оцінити його картини несправедливо. І мені не хотілося б