Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Запанувала тиша. Виття хижака змусило замовкнути все в лісі. Замовкли й інші собаки.

Дерк обережно підвівся на ноги і, кульгаючи, повільно пішов в обхід завмерлого плаща-вбивці. Хижак навіть не ворухнувся. У тьмяному світлі ранку його можна було прийняти за колоду.

Перед думкою Дерка все ще стояв образ цієї істоти в небі: чорна тінь, що з виттям падає вниз, що складається з крил і губ. Помітивши її силует, спочатку він подумав, що це Джаан Вікарі прилетів врятувати його на своїй сірій машині-скаті.

На протилежному боці галявини піднімалися поплутані чагарники душителів із товстими жовто-коричневими гілками. Але саме з того боку й долинав запах диму. Змучений Дерк пригинався, вивертався, протискався серед воскових гілок, відштовхував їх убік, ламав, прокладаючи собі шлях.

Уламки аеромобіля вже не горіли, але хмари диму все ще клубочилися. Перш ніж упасти, машина пробороздила землю одним крилом і повалила кілька дерев. Інше крило стирчало в небо. Воно мало форму крила кажана, але було зіпсовано дірками, пробитими лазерними гарматами, і застиглими струмками оплавленого металу. У стіні чорної, безформної кабіни зяяла величезна дірка з рваними краями.

Дерк знайшов свою рушницю поруч із уламками. Недалеко від нього він побачив кістки: два скелети, сплетені у смертельних обіймах. Вони були слизькими на вигляд, бурими від крові і шматками м'яса, що залишилися подекуди. Один із них належав людині, руки та ноги якої були переламані в багатьох місцях, деякі ребра були відсутні, але Дерк впізнав трипалу металеву лапу. Разом з ним загинула і та істота, яка витягла тіло з машини, що димилася, – якась тварина, що харчується паділлю. Його великі криві кістки з темними прожилками здавались гумовими. Баньші застав його за їжею. Тому він і опинився поблизу.

Шкіряна куртка на хутрі, яку вони з Гарсом скинули, зникла. Дерк дістався холодного корпусу машини і заліз у її темну утробу. Він порізався об гострий металевий край, але ледь помітив це. Одним порізом більше, одним менше – яка різниця? Він сів на підлогу і почав чекати, сподіваючись, що сховався від вітру, мисливців і баньші. Його погляд ковзнув по ранах і байдуже зазначив, що більшість із них покрилася засохлою кіркою. Лише подекуди сочилася кров. Але рани були забиті брудом, і він подумав про те, що треба було б вжити якихось заходів проти інфекції. Однак ця думка промайнула і зникла. Він міцніше стиснув у руках рушницю, бажаючи, щоб мисливці з'явилися швидше.

Що могло їх затримати? Можливо, вони боялися потурбувати лазні? Цілком можливо. Він ліг на охолоджену золу, підклавши руку під голову, і спробував ні про що не думати, нічого не відчувати. Ноги його були суцільним джерелом болю. Він незграбно підняв їх, щоб вони нічого не торкалися. Стало легше, але не вистачило сил тримати їх у такому становищі довго. Біль пульсував у руці, в тому місці, де його вкусив собака. Він жадав заспокоїти біль, зупинити болісне кружляння голови. Але потім він зрозумів, що лише біль може утримати його у свідомому стані. І якщо він засне зараз, то навряд чи колись прокинеться.

Над лісом висів Товстий Чорт. Його криваво-червоний диск ховався за синьо-чорними гілками дерев. Поруч із ним яскраво сяяло жовте сонце, маленька іскорка на небосхилі. Дерк підморгнув їм. Вони були його старі знайомі.

Брехт брейтських собак повернув його до дійсності. За десять метрів від нього з лісу вибігли мисливці. Вони з'явилися не так близько, як він очікував. Звичайно, думав він, їм довелося обійти зарості душителів, замість того, щоб продиратися крізь них. У своєму синьо-чорному одязі Пір Брейт був майже непомітний на тлі дерева, біля якого він стояв, але Дерк бачив його рухи, його палицю, яку він тримав в одній руці, і блискучу довгу вершину в іншій. Його тейн випереджав його на кілька кроків, тримаючи двох псів на коротких ланцюгах. Собаки шалено гавкали і тягли його вперед майже бігцем. Третій собака вільно біг поряд з ним і, вирвавшись із кущів на галявину, величезними стрибками кинувся у бік розбитого аеромобіля.

Дерк лежав на животі в золі серед розбитих приладів машини, і раптом вся ця картина видалася йому страшенно смішною. Бенкет підняв над головою сріблясте спис і побіг. Він не сумнівався, що нарешті наздожене свою здобич. Але в нього не було лазера, а Дерк тримав у руках рушницю. Він хихикнув і, намагаючись пересилити запаморочення, старанно прицілився.

У той момент, коли він натиснув курок, спогад осяяв його так само несподівано і так само яскраво, як пучок світла, що вирвався з дула рушниці. Перед його думкою спливло суворе обличчя Джанасека, який зовсім недавно говорив йому, знизуючи плечима: «Твоє життя залежатиме від того, як швидко ти вмієш бігати і як влучно ти вмієш стріляти». А Дерк додав: "І чи зможу я вбити". Тоді вбивство здавалося йому дуже страшним, набагато важчим, ніж простий біг.

Він знову хихикнув. Тікати виявилося дуже важко, а щоб убити, достатньо одного маленького руху. Це дуже легко.

Яскравий, пекучий лазерний промінь, на секунду повиснувши в повітрі, встромився в широкий живіт Піра, що біг до уламків. Брейт спіткнувся і впав на коліна, потім звалився вниз з безглуздо відкритим ротом і зник з поля зору Дерка. Спис, що випав з його рук, встромився в землю і стирчав, розгойдуючись уперед і назад під поривами вітру.

Чорноволосий компаньйон Піра випустив із рук ланцюги та завмер. Дерк трохи перемістив дуло рушниці і знову вистрілив, але нічого не сталося: лазер ще не перезарядився. Дерк згадав, що ця п'ятнадцятисекундна перезарядка перетворює полювання на спорт, тобто дичину отримує шанс врятуватися втечею, якщо мисливець схибив. Він знову хихикнув.

Мисливець прийшов до тями і кинувся на землю. Перекотившись, він сховався в борозні, зробленій крилом літака під час падіння. Сховався в окопі і шукає лазера, подумав Дерк, але він не знайде його.

Собаки оточили аеромобіль, гавкаючи на Дерка, коли він пересувався або піднімав голову. Жодна з них не намагалася проникнути усередину, щоб напасти на нього. Це була справа мисливців. Дерк ретельно прицілився і вистрілив у горло однієї з них. Вона впала, як підкошена, дві інші позадкували. Піднявшись на коліна за допомогою рук, Дерк виповз із свого укриття і спробував стати на ноги, спираючись однією рукою на викривлене крило. Все кружляло перед очима. Гострий біль пронизав його ноги, потім він зрозумів, що більше не відчуває їх. Але все-таки йому вдалося втриматись на ногах.

Пролунав крик - щось незрозуміле старокавалаанською