Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

мовою, собаки рвонулися до нього одна за одною, з гарчанням, вискакувавши мокрі червоні пащі. Краєм ока він побачив мисливця, що вискочив з канавки за два метри від нього з ножем напоготові. Рука його плавно піднялася, і ніж брязнув об крило машини, на яке спирався Дерк. Наступного моменту брейт повернувся і побіг, а найближчий собака вже був у повітрі поряд з Дерком. Він упав і підняв рушницю. Собака клацнув зубами, промахнувшись, але впав на нього, і вони покотилися по землі, поки він не виявився зверху. Йому вдалося намацати курок. Спалахнуло світло, запахло мокрою паленою вовною. Пес дико завив і роззяв пащу, щоб вчепитися в Дерка, але захлинувся власною кров'ю. Дерк відштовхнув тіло і піднявся на одне коліно. Брейт добіг до тіла Піра і схопив довгий сріблястий спис. Другий собака зачепився ланцюгом, що бовтався, за гострий шматок уламків. Коли Дерк встав на ноги, вона верескнула і сіпнулася до нього, через що весь величезний корпус машини, що обгоріла, затрясся і зрушив з місця, але не відпустив пса.

Чорноволосий мисливець підняв над головою сріблясте спис. Дерк прицілився та вистрілив. Промінь пройшов мимо, але секунди виявилося достатньо, щоб різко смикнути рушницю вліво, потім праворуч.

Брейт упав, встигнувши кинути спис. Воно пролетіло кілька метрів, ковзнуло по викривленому крилу і встромилося в землю. Дерк продовжував водити рушницю ліворуч, праворуч, ліворуч, праворуч, ліворуч, праворуч, ще довго після того, як мисливець упав, а промінь погас. Зрештою воно перезарядилося, і знову спалахнув промінь, який нічого не спалював, крім душителів. Дерк здригнувся і, опустивши курок, упустив рушницю.

Собака, що зачепився, гарчав і смикався. Дерк дивився на неї, відкривши рота і нічого не розуміючи. Знову хихікнувши, він опустився на коліна, підняв рушницю і поповз у бік кавалаанців. Це зайняло дуже багато часу. Ноги болісно хворіли, укушена рука теж. Собака нарешті замовк, але тиша не настала. Дерк чув плач, протяжне низьке хникання.

Він поповз грязюкою і попелом через обгорілий стовбур душника туди, де впали мисливці. Вони лежали поруч, пліч-о-пліч. Худорлявий, імені якого Дерк так і не впізнав, той, котрий намагався вбити його, Дерка, своїм ножем, своїми собаками та своїм сріблястим списом, лежав тихо, із заповненим кров'ю ротом. Плач виходив від Піра, що лежав униз обличчям. Дерк опустився навколішки поруч із ним, засунув під нього руки і важко перевернув. Обличчя Піра було забруднене золою та кров'ю. Падаючи, він розбив ніс, і тоненький червоний струмок ще текли з ніздрі, залишаючи слід на забруднених кіптявою щоках. Очі на старому обличчі дивилися невидимим поглядом. Він продовжував пхикати, тримаючись за живіт обома руками. Дерк довго дивився на нього. Він торкнувся його руки - вона була напрочуд м'якою, маленькою і чистою, за винятком єдиного чорного порізу впоперек долоні. Така майже дитяча рука не могла належати людині з таким старим обличчям. Дерк відсунув її, потім другу руку і подивився на дірку, яку пропалив у животі Піра. Маленька темна дірочка на великому животі не мала так його мучити. Крові теж було, крім кровотечі з носа. Це здавалося майже смішним, але Дерк виявив, що в ньому не залишилося більше веселощів.

У цей момент Пір відкрив рота, і Дерк подумав, що той намагається сказати йому щось, можливо, якісь останні слова, може, благання про прощення, але брейт видав тільки гучний кашляючий звук і продовжував пхати.

Його палиця лежала поруч із ним. Дерк узяв її обома руками за важкий, товстий кінець, приставив маленьке лезо до грудей Піра, до того місця, де мало бути серце, і всією своєю вагою навалився на неї, сподіваючись звільнити Піра від страждань. Могутнє тіло мисливця затремтіло, і Дерк витяг вістря і знову всадив його в груди Піра, потім ще раз, але той не замовк. Дерк подумав, що лезо було надто коротким, і вирішив використати його інакше. Він знайшов артерію на товстій шиї Піра, приставив до неї палицю гострим кінцем і проткнув її крізь бліду, жирну шкіру. І тоді крові стало дуже багато - кривавий струмінь ударив Дерка прямо в обличчя, він відпустив палицю і відсахнувся. Бенкет знову засмикався, з шиї його продовжувала бити кров, але з кожним ударом серця потік слабшав, поки не перетворився на цівку і, нарешті, зупинився. Зола і пил увібрали частину крові, але на поверхні землі її залишалося дуже багато: ціла калюжа крові утворилася між ними. Дерк ніколи не думав, що у людині може бути так багато крові. До горла підкотилася нудота. Але, зрештою, бенкет затих.

Він сидів, відпочиваючи у блідому червоному світлі дня. Його кидало то в жар, то в холод, і він знав, що повинен зняти одяг із трупів, щоб прикрити свою наготу, але не міг зібратися з силами. Ноги страшенно хворіли, укушена рука розпухла і стала вдвічі товщою за здорову. Він не спав, але перебував у напівсвідомому стані. Він дивився, як Товстий Чорт піднімається в небі все вище і вище, наближаючись до полуденної точки разом зі своїми жовтими сонцями, боляче сліпивши очі. Кілька разів він чув гавкіт брейтського собаки і одного разу йому почулося страшне мисливське виття баньші. Дерк подумав про те, що він може повернутися, щоб з'їсти його та вбитих ним людей. Але крик здавався дуже далеким і, можливо, був лише плодом його хворої уяви, а може, він чув виття вітру.

Коли мокра липка плівка на його обличчі висохла, перетворившись на коричневу кірку, і маленький басейн крові, увібравшись у землю, зник, Дерк зрозумів, що повинен змусити себе знову рухатися, інакше він тут помре. Він довго думав про смерть, яка здавалася йому дуже привабливою, але не міг ні на що наважитися. Дерк згадав Гвен і поповз до тіла компаньйона Піра, щосили намагаючись не звертати уваги на біль. Обмацавши його кишені, він знайшов камінь, що говорить.

Лід у його кулаку, лід у голові, спогади, обіцянки, брехня, кохання. Джіні. Його Гвіневера, а він сам – Ланселот. Він не міг підвести її. Не міг. Він стиснув у кулаку крижану сльозинку і ввібрав душею її крижаний спокій. Він змусив себе підвестися.

Після цього було легше. Він повільно поділ мертвого брейта і натягнув на себе його одяг, незважаючи на те, що все довелося йому занадто довгим, що сорочка і куртка з тканини хамелеонової спереду були пропалені, а штани забруднили. Дерк стягнув з трупа та черевики, але вони виявилися занадто тісними для його розпухлих, вкритих кіркою ніг. Йому довелося взяти черевики Піра. Піра мав величезні ноги.

Спираючись на лазерну рушницю і палицю Піра, як на тростині, він зашкутильгав до лісу. Пройшовши кілька метрів, він озирнувся. Величезний собака гавкав і вив, смикаючи ланцюг, і машина видавала металевий стукіт при кожному її ривку. Він побачив голе тіло в пилюці, що стирчала з землі за ним сріблясту штуковину, що розгойдувалася на вітрі. Піра він не міг