Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

 — Хочу, — схлипнула я. — Але до наступного літа ще так довго… А мені чомусь так тяжко на душі… Я боюся, що з моїми рідними сталося щось погане, а я не знаю…

Я дійсно була тривожною людиною і накручувала себе на рівному місці.

Але те, що сталося далі, було не дурною випадковістю, ні. Я більш ніж упевнена, що нами обома того дня керував якийсь злий фатум, проти якого ми виявилися безсилі. І піддалися на його умовляння  — кожен зігравши свою роль.

Я — цими своїми “стражданнями юного Вертера”.

А Макс — тим, що сказав мені:

 — Ну, якщо хочеш, ми можемо сходити до Руслана, і ти переконаєшся, що з твоєю сім’єю все гаразд?

“До якого ще Руслана?” — я вже розтулила було рота, аби озвучити це запитання, але так само швидко його й закрила. Та це ж той його друг- винахідник, котрому він шукає клієнтів, що бажають на кілька хвилин через інтернет зазирнути до великого світу…

 Той самий бісик, що раніше змусив мене скаржитися, зараз хитро підморгнув у глибинах моєї свідомості.

 — Хочу, — тихо повторила я, ніби пробуючи це слово на смак. — Але, мабуть, усе це дорого коштує, а в мене обмаль грошей…

 — Про це не турбуйся, я заплачу, — відповів Макс недбало.

І цим підписав нам обом невтішний вирок...