Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Гусячий жир, - простягнувши їй глиняний черепок, підійшов Юм. - Мороз міцнішає. А драконам, щоб ти знала, жир тільки заважає, можна обгоріти, перевтілюючись. А ось тобі це знадобиться, - слабо усміхнувся він, згадавши, як вона чіплялася до нього в трапезній, як тоді розреготався командор. - Та й смердить він так, що ніхто тебе на зуб пробувати не ризикне. Якщо це допоможе, намаж товстим шаром. Ми з Нормом тебе віднесемо.

- Полетять усі, хто залишився цілий або поранений не так важко. Можливо, потрібна буде допомога! - скомандував Норм. За правилами, у відсутності Варона командування тепер переходило до нього.

Затримуватися не стали. Джин лише побіжно глянула на брата, що стояв осторонь та полізла у мішок, усі її думки та тривоги зараз були лише про чоловіка. І вже через кілька годин, розбивши пару ланок решітки, вони були готові спустити Джин униз.

- З того боку відповіли, що тебе будуть чекати, - голос Норма здригнувся від хвилювання. - Доведеться зняти кожух, інакше не пролізеш. Сподіваюся, ми все робимо правильно, - з надією зазирнув він їй в очі.

- Нехай боги благословлять та ведуть нас, - прошепотіла вона. Змучена невизначеністю, Джин була готова повзти хоч на край землі, якщо це допоможе її Варону, зв'язок з яким тут, за гребенем гір, не відчувався зовсім.

Якийсь час Джин відчувала тільки нещадний холод, який пробирав до кісток, одночасно з цим звикаючи до темряви навколо. Але ось неподалік спалахнули кілька пар зелених вогників. І тільки-но коли пролунав голос, дівчина зрозуміла, що це не світлячки, а палаючі очі інших драконів, «Чорна лють», як назвав їх Норм.

- Йди за нами. Тарр Шай з нетерпінням чекає. Гості - це вперше, - здавалося, владика згадував давно забуту мову, вимовляючи слова з помітним зусиллям. Самого владику Джин так і не розгледіла.

- Але я нічого не бачу. Куди йти? - промовила вона, стукаючи зубами. Спроби обхопити себе руками та зігрітися - виявилися безуспішними. Холод просто позбавляв розуму. - Владико, чи можу я до тебе доторкнутися? -  не довго думаючи, сказала Джин.

- Навіщо? - її питання викликало не мале замішання, але все ж до неї доторкнулася чиясь гаряча долоня в темряві.

- О, слава Одру гарячий! - видихнула вона з полегшенням. - А тепер заклинаю, обійміть мене хто-небудь, інакше я й двох кроків не зроблю!

Стало раптом так тихо, ніякого шелестіння або дихання крім її власного, немов її провідники завмерли, бездиханно остовпівши від подиву.

- Буде краще ... якщо ми тебе віднесемо, - після деякої заминки проказав низький, з шиплячими нотками голос.

Спритно та без особливих зусиль, її звалили на широке плече, швидко несучи кудись у темряву. Яка після довгої тряски несподівано різко обірвалася, вриваючись у її свідомість яскравим блакитним світлом, який змусив дівчину на мить заплющити очі.

- Ми принесли тобі щось дивне, тарр, - почула Джин, відчувши, що її поставили на тверду поверхню.

Поморгавши, вона нарешті розрізнила обриси, а ще через кілька секунд ясно побачила присутніх у залі з високим склепінням, під яким висіли світлові кулі, схожі на величезні риб'ячі міхури. На постаменті височів моторошний трон, викладений з відполірованих драконячих  черепів. Джин пересмикнуло. На троні недбало розвалився значного виду молодий владика. Але дівчину змусили напружитися не його широкі плечі, гарна статура та довгі сильні ноги й руки-молоти.

А погляд. Розумний, гострий та граючий, такий підступний та холодний, що сковувало диким жахом. Вона не могла відвести очей від його обличчя, по якому ковзнула презирлива та зверхня посмішка хижака, який контролював  кожного. Дар дозволив їй це відчути. Якимось неймовірним чином цей правитель володів свідомістю кожного в цій залі.

У цьому дивному світлі їх шкіра здавалася блідо-блакитною, різко виділяючись на тлі їхнього темного одягу.

- Вона що, правда, запропонувала тобі обійнятися, Зукі ?! Мабуть, дівчина просто змерзла. Люди слабкі, як я чув, - хрипко розсміявся тарр,  його сміх викликав в неї неясну тривогу. По залі пронеслося розбурхане перешіптування. Але Джин все ж таки зважилася підійти ближче, хоч її і не запрошували.

- Еге ж, кволі, безправні та покірливі, чию мізерну слабкість зневажають чудовиська, котрі називають себе драконами, які заганяють людей немов дичину на кривавому полюванні. Але, як виявилося, ці чудовиська моторошно бояться інших чудовиськ, замкнених ними під товщею каменів, крижаних брил та небесної стали. Ми різні. У кожній живій істоти є сила, але є й слабкість. Трапляється, там нагорі й дракони рвуть душі заради людей, а люди жертвують собою заради драконів. Впевнена, у тебе, тарр Шай, теж є свої слабкі та сильні сторони. У мене мало часу, й моя справа стосується життя та смерті.

- Багатообіцяючий початок. Ледь жива від холоду, зате ділова та така відважна, - з усмішкою простягнув тарр Шай. Його погляд блукав по дівчині, але жодного разу він не глянув їй прямо в очі, немов навмисне уникаючи цього. - Для початку можна було просто представитися. Це було б чемно. Ви ж теж так вважаєте? - обвів він очима присутніх.

Здавалося, тарр потішався над ситуацією. Тоді як інші владики і володарки розглядали її наче дивну дивину, з цікавістю та домішкою огиди.

- Ми вперше бачимо когось із твого виду. Останній дракон, народжений нагорі та загнаний сюди, спочив вже давним-давно. Так що наберися терпіння, якщо вже тебе не навчили повазі, - його м'який тон підкрадався, ніби попереджаючи про небезпеку.