Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

найбільше пізнього вечора: одні-бо давали ляпаси, инші за волосся смикали, инші по шиї били, инші ж помиї на голову впливали, а иншіинакше з нього насміхалися. Непереможний же страждалець усе те терпів мовчки: знав-бо, що, дияволом навчені, таке йому роблять, і на того самого диявола молитвою озброювався, і терпінням перемагав його підступи. Ще ж й инша причина його терпіння предивного була така: напроти хатини його було вікно тої палати, в якій жила наречена його, яка, як друга Рут, не захотіла піти до дому батька свого, але зі свекрами своїми жила, плачучи. І багато разів чув святий ридаючу за ним невісту свою, також і матір, які найжалісливіші слова в плачах промовляли. Одна — через вдівство своє, инша ж — через втрату сина ридала, і краялося серце його жалістю через ті ридання, проте любов, яку святий до Бога мав, перемагала любов тілесну до нареченої і батьків, і нестерпний жаль солодко терпів задля Бога. Так він у домі батьківському жив літ сімнадцять, ніхто його не впізнавав, але всі його вважали за жебрака і подорожнього. З того, хто був сином і спадкоємцем господарів дому, домашні раби, як із чужинця і приблуди, насміхалися. Коли ж захотів Господь підняти його з такого жорстокого в убогості і терпінні життя до Життя й Упокоєння вічного, відкрив йому день і годину відходу його. Попросивши від раба, що прислуговував йому, хартію, і чорнило, і тростину, Олексій святий описав все життя своє і таємниці деякі, лише батькам відомі, з них же міг бути впізнаний, і те, що сказав нареченій своїй у спочивальні, коли віддавав їй перстень і пояс у порфирній завісі. На кінець додав і таке: "Прошу вас, батьки мої любі і чесна невісто моя, не ображайтеся на мене, що зробив вам таку скорботу, покинувши вас, бо й мене боліло серце за біль ваш і багато молився за вас до Бога, щоб подав вам терпіння і сподобив вас царства свого. Уповаю на доброту Його, що виконає прохання моє, бо і я, задля любови Його, такий до вашого ридання немилостивий і до себе жорстокий зробився. Краще-бо годиться кожному слухати Творця і Спаса свого, аніж батьків своїх. Вірю, що, наскільки засмутив вас, настільки більшу приймете радість у винагороді небесній". Це написавши, перебував, молячись Богові до години переставлення свого.

Одного дня, коли святіший Папа Інокентій літургісав у соборній церкві Святих апостолів і цар Онорій стояв спереду, наприкінці Божественної літургії був голос дивний зі святого вівтаря чутний усім, який промовляв: "Прийдіть до Мене всі натруджені і обтяжені, і Я упокою вас"а. Це чувши, ті, що спереду стояли, налякалися і стрепенулися і, впавши ниць на землю, взивали: "Господи, помилуй". Тоді вдруге почувся голос, що говорив: "Пошукайте чоловіка Божого, який з тіла вийти хоче, хай помолиться за град — і все для вас влаштується добре". Після голосу того люди по цілому Римі шукали такого чоловіка і, не знаходячи, були розгублені. Тоді з вечора четвергового на ніч п'ятниці зібралися в соборну церкву Святих апостолів з царем і папою, всенічне відправляли чування, молили Христа Бога, аби Сам показав їм угодника свого. Коли світала п'ятниця, чоловік Божий Олексій святий розлучився з тілом своїм і відійшов до Господа. І був голос у церкві з вівтаря, як же і першого разу, що промовляв: "У домі Євфиміяновому чоловіка Божого шукайте". Звернувся цар до Євфиміяна і сказав: "Чому, маючи таку в домі своєму благодать, нам не явив?" Євфиміян же сказав: "Живий Господь Бог, що нічого не відаю про те". Прикликавши старшого слугу, сказав йому: "Чи знаєш когось із дружини своєї, що має якусь чесноту й добровгоджує Богові?" Відповів слуга той: "Живий Господь Бог, що не відаю, всі-бо пусті й не живуть боговгодно". Захотіли цар і папа самі піти до Євфиміянового дому шукати Божого чоловіка. Євфиміян же поспішив поперед них, приготував у палатах своїх престоли цареві, і папі, й иншим князям, і тих, що прийшли, зустрічав зі свічками і кадилами. Дружина ж Євфиміянова, яка у спальні своїй журилася, чуючи гамір і шум у дворі і палатах, спитала: "Що то є?" І довідавшись про прихід царевий і патріярший і про причину його, дивувалася. Також і невіста, у світлиці стоячи, царя ж і папу, що з багатьма людьми ішли, бачачи, дивувалася, думаючи собі: "Що це мені має бути?" Сіли ж цар із папою та князями, і коли мовчання було, раб один, який прислуговував Олексієві святому, сказав до Євфиміяна: "Пане мій, чи не є тим чоловіком Божим жебрак, якого ж ти мені поручив? Великими і дивними діла його бачу, цілими днями постить, заледве що хліба і води пізно куштуючи, щонеділі Божественних причащається Таїнств, цілі ночі без сну на молитві проводить. Але і деякі наші хлопці прикрощів багато йому роблять, по щоках б'ючи, за волосся тягаючи, помиями обливаючи, — він же все те з радістю і покірністю терпить". Євфиміян же, це чуючи, зразу побіг до хатини жебрака і покликав його через віконце тричі, але не почув відповіді. Зайшов-бо всередину і побачив чоловіка Божого, який благоліпно лежав мертвий, лице мав покрите, хартію зігнуту тримав у правій руці. Коли ж відкрив лице його, бачив, що благодаттю сяяло воно, наче лице ангела. Захотів взяти хартію з руки його і довідатися, що написане в ній, але не зміг вийняти, бо рука тримала міцно. Поспіхом-бо до царя і папи повернувся, сказав до них: "Я знайшов того, кого шукав, але він уже помер. Хартію ж тримає в руці і не дає нам її". Тоді цар і патріярх, звелівши приготувати одр дорогоцінний і гарно засланий, винесли з хатини святе тіло чоловіка Божого і на одрі тому чесно поклали. Тоді цар із патріярхом, коліна схиливши, святі мощі цілували, казали зі сльозами до нього, наче до живого: "Просимо тебе, рабе Христовий, дай нам хартію цю, хай довідаємося, що в ній написано і пізнаємо, хто ти". І віддала рука хартію цареві і папі. її взявши, віддали Летію, хартуларієві великої церкви. І було мовчання велике, почав хартуларій читати голосно хартію ту. Коли ж дійшов до того місця, де було написано про батьків і про наречену, про перстень і пояс, який дав він нареченій у спочивальні, пізнав Євфиміян Олексія, сина свого, і впав на груди його, обіймаючи і цілуючи з любов'ю і з риданням взиваючи: "О горе мені, дитино моя найдорожча, нащо