Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

Аглаїда ж, дружина його, чувши ридання чоловіка і довідавшись, що убогий той померлий є її сином, відчинила двері затвору свого і побігла, незаплетене рвучи волосся і одяг свій роздираючи, на небо ж розчулено поглядаючи і до людей, що зійшлися і тиснулися, прохально кричучи: "Дайте мені місце, о люди, дайте, хай побачу надію мою, дайте мені дорогу, дайте, хай побачу любу мою дитину, хай обійму єдинородного свого сина". Прибігши, кинулася на чесне сина свого тіло, обіймаючи, з любов'ю цілуючи і кажучи: "Горе мені, пане мій, горе мені, дитино моя солодка, що ти наробив, нащо таку печаль душі навів? Горе мені, світе очей моїх, як не признався до нас, стільки років з нами живучи? Як не розчулився, чуючи завжди гіркі наші за тобою ридання, і не явив себе нам?" Також і наречена, яка тридцять чотири роки без нареченого свого прожила, чорний одяг носячи, впала на святі мощі, потоки слізні випускаючи, і змочуючи ними чесне любого свого тіло, і ненаситною любов'ю цілуючи. Ридала гірко і невтішно: "Горе мені, і лихо, і журба", — й инші жалісні слова розчулено промовляючи, що всіх ридання її на плач зрушило, і плакали всі, співплачучи разом з батьками і нареченою. Тоді цар і папа звеліли одр із чесним чоловіка Божого тілом нести і поставити посеред града, щоб усі бачили і торкалися. І сказали до людей: "Ось знайшли того, кого шукала ваша віра". Зійшовся увесь Рим, і торкалися до святого, цілували святі його мощі, і якщо хтось був недужий — усі зцілювалися, сліпі прозрівали, прокажені очищалися, біси з людей утікали, і який був біль чи недуга серед людей — зцілення повне всім подавалося від цілющих мощів угодника Божого. Такі чуда бачивши, цар і патріярх самі взялися нести одр до церкви, щоб освятитися торканням до тіла святого. Батьки ж і наречена йшли за ним, плачучи, і настільки великий був натовп людей, які намагалися торкнутися до чесного того тіла, що неможливо було нести одр через скупчення і натиск людей. Звелів-бо цар кидати золото і срібло в народ, аби відступили люди від одра і дали просторішу дорогу до церкви. Проте ніхто не зважав на золото і срібло, але кожен бажанням прагнув бачити чоловіка Божого, торкнутися до нього і поцілувати. Папа-бо вмовляв людей відступити, обіцяючи не ховати зразу святих мощів, але чекати, поки всі поцілують і освятяться дотиком. І ледве вмовив — відступили трохи, і внесені були святі мощі у велику церкву. Поставили непохованими тиждень один, аби кожен, хто хоче, торкався, поклоняючись. Цілий той тиждень сиділи біля чесних мощів у церкві батьки, і наречена, плачучи. А цар звелів влаштувати ковчег із мармуру і смарагду і прикрасити його золотом — поклали в ньому чоловіка Божого. І зразу витекло зі святих мощів пахуче миро, і наповнило ковчег, і мастилися тим миром всі на зцілення всіляких недуг. Поховання чесне святому Олексієві, чоловікові Божому, зробили, славлячи Бога.

Переставився Олексій святиш у шістнадцятий календ квітня, тобто 17-го березня у рік буття світу 5919-ий. Воплочення ж Бога Слова 411-ий, коли царював у Римі Онорій, за Інокентія-папи, у Константинополі ж царство тримав Теодосій-молодший", над усіма ж володарював Господь наш Ісус Христос з Отцем і Святим Духом, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день святий мученик Марин через меч за Христа кінець прийняв.

У той самий день переставлення преподобного отця нашого Макарія, ігумена Колізинського монастиря, нового чудотворця, дивися про нього в Пролозі.

Місяця березня в 18-й день

Пам'ять святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського

Кирило святий, від батьків благочестивих народжений і у правовір'ї вихований, монахом став у часи Великого Константина. Тоді, за царювання сина його Констанція, коли блаженний Максим, архиєпископ Єрусалимський, із життя цього до безсмертного життя відійшов, цей святий Кирило замість нього на престол був возведений і апостольських догм захисником найревнішим виявився, єресі Арієві, Македонієві і Маментові відтинаючи, через що ненавиділи його єретикуючіархиєреї, як же Акакій, Кесарії Палестинської архиєпископ, — від нього пізніше і вигнання прийняв. У дні цього святішого архиєпископа Кирила було в Єрусалимі предивне знамення на небі у третю годину дня П'ятдесятниці — явлення чесного хреста, який над святою Голготою понад сонце засіяв, розтягнувся вельми в довжину і сягав гори Еліонської. Про те чудо святий Кирило цареві Констанцію писанням сповістив, до правовір'я його переконуючи, бо той цар зійшов із праведного шляху благочестя, в Арієве впав злочестя і єретикам помагав, кривдив правовірних. Його допомогу маючи, вищезгаданий Акакій, цареві знайомий, повстав на святого Кирила з двох причин: і тому, що єресь той викривав, і тому, що не хотів Кирило йому підкоритися. Єрусалим нечестиві царі римські спустошили і зменшили, у ті часи і престол архиєпископії Єрусалимської вельми був понижений і підпорядкований владі митрополита Кесарії Палестинської. Святіший-бо Кирило, бачивши Акакія, митрополита Кесарійського, що єретиком був, якого помісний у Сардикії Святих Отців собор раніше скинув, не за правилами ж церковними, але царською владою сан митрополії тримав, не захотів йому покорятися, але викривав зло його, бо радше як кат, ніж пастир, престол тримав. Відлучився Кирило святий від Кесарійської митрополії, стверджуючи, що годиться престолові єрусалимському бути від кесарійського головнішим — як первіснішому, бо церква Єрусалимська матір'ю церквам є. До того ж і Собор Сардикійський, який Акакія скинув, Максимові Блаженному, який був перед святим Кирилом архиєпископом Єрусалимським, начальство вручив. Акакій-бо злісної люті сповнився, знайшов на нього провину таку: голод одного року в Єрусалимі був, і зійшовся весь люд єрусалимський зубожілий до святішого архиєпископа свого — Кирила блаженного, просячи від нього прогодування в тій біді, що тиснула. Він же, милосердний, витратив усе своє на прогодування їхнє. Але тому, що затягнувся голодний час і не було чим годувати людей, які від голоду танули, почав святий продавати церковні речі: золото, і срібло, і коштовні запони — і за ті гроші купувати пшеницю, розділяючи поміж людьми. І поширалася тоді чутка, наче якась жінка святотатна відкрито по граді