Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

 - Анастасіє, донечко, я розумію. Ну хіба ж, я хочу зла тобі, своїй єдиній, рідній дитині? Якби ж ми з Олегом знали, аби бачили, як ви любите один одного, то не були б проти. Та як можна бути проти, коли діти так кохають одне одного? Донечко...

Ми знову обіймаємось, ще декілька хвилин так стоїмо, плачемо. Доки за нашими спинами, не з'являється Олег Антонович.

 - Дівчата, ну досить вже сльози лити. Заходьте, будемо їсти.

Піднімаю очі, бачу Артура який стоїть біля батька, заховавши руки у кармани брюк. Він виглядає таким щасливим, задоволеним, красивим і дуже сексуальним.

Далі у сімейному колі, довго розмовляємо і сміємось. Здається, між нами все настільки тепло й по сімейному. Я дуже щаслива, настільки, що не можу повірити в те, що зараз відбувається. Нашу ідилію перериває дзвінок у двері. Олег Антонович одразу перестає посміхатися і звертається до Артура.

 - Сину, це напевно твоя мати. Вас сюди запросити, було її ініціативою. Вона казала, коли ми поговоримо, то обов'язково помиримось. Повір, їй дуже важко і не просто. Я ніколи тобі цього не казав, не хотів віддалити тебе, засмутити. Та вона ніколи тебе не лишала. Так, вона не була поруч, але й поряд була одночасно.

Дзвінок і далі продовжує лунати. На що, говорить моя мати.

 - Діти, якось некрасиво перед жінкою, я відкрию. 

Мама встає, але Артур її зупиняє.

 - Не треба, я сам.

Дивлюсь із хвилювання йому у очі. Можливо, йому потрібна моя підтримка. 

 - Все гаразд.

Каже, а тоді сумно посміхається і йде до дверей...

Пробачте, за тижневі затримки... 

Глави виходили раз на тиждень... 

Але книга майже завершена...

 Лишився лише один розділ і епілог, який вийде вже скоро... 

Приємного читання...

 Обіймаю❤️