Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Їхня перша ніч була довгою.

Спроб влягтися спати було безліч, успішних — жодної. Глібу здавалося, що Настя спеціально крутиться, Насті, що він її дуже навіть свідомо лоскоче — то пальцями, то диханням у потилицю. Мали рацію обидва.

Втомившись цілуватися, вони розмовляли, втомившись розмовляти — цілувалися, знову втомившись цілуватися — згадували про те, що Імагін обіцяв жорстоко мститися, вкотре помстившись — просто лежали, дивлячись у стелю або один на одного, а потім знову цілувалися, розмовляли, мстили..

— Я зараз запитаю… Ти тільки не ображайся, — на цей раз Настя навіть майже заснула — занурилася носом в шию Імагіна, притихла, заплющила очі, відчуваючи, як на обличчі розпливається усмішка, а по тілу приємна втома. Вони давно вже мовчали й не цілувалися, вона думала ні про що, просто насолоджувалася моментом, а він, судячи з того, що підняв погляд, Настя побачила складку між бровами, про щось неприємне.

— Запитуй, — у серце закралася тривога.

— Я не претендую на ексклюзивність, хоча навряд чи був би проти, але…

Сенс Настя зрозуміла.

— Скільки в мене було чоловіків до тебе? — усміхнулася, підтягуючись вище. Ображатися не збиралася. Здивувалася б, якщо це питання не виникло, а так… Неминуче.

— Хто був у тебе до мене? — А Імагін уточнив. Мовляв, імена, прізвище, зріст, вага, рік народження, посади — усе в студію. Навіщо? Питання розгорнуте.

— Мій колишній, — Настя відповіла так просто і спокійно, як тільки могла. Не можна сказати, що вона цього соромилася, але й особливої ​​радості від того, що спала колись із нікчемою, не відчувала.

— Той, який..? — Імагін став ще більш серйозним, а рука, яка далі погладжувала її стегно, втратила колишню плавність рухів, тепер швидше намагаючись щось струсити. Настя кинула на неї швидкий погляд, Гліб теж, зупинився, а потім продовжив, знову спокійно. — Петро Грибанцев?

Так офіційно… Якби ситуація була трохи менш напруженою, а сам Імагін не такий серйозний, Настя, мабуть, усміхнулася б. А так просто кивнула.

— Мало я йому, все-таки…

Гліб провів рукою по волоссю, з явним жалем потім струшуючи її, стискаючи-розтискаючи пару раз.

— Але нічого, будемо вважати, що делегував повноваження податковій…

— Якій податковій? — Настя різко сіла в ліжку, притиснула до грудей простирадло, кидаючи на Гліба повний сумніву погляд.

А той, здається, навпаки, трохи розслабився. Може, задоволений був тим, що список з 'тих, з ким…' зводився до одного імені, а може… Може, придумав, що ще зробить доброго цьому самому імені, яке відверто втрапило…

— Тій, яку я на нього нацькував. У нашій країні з доходу заведено платити податок. Твій… уже не твій Петро, ​​цього не робив, ось я і…

— Імагін! — Настя приклала долоню до губ, не вірячи своїм вухам. — Навіщо? Коли?

— Коли він простягнув до тебе свої ручки, тоді й…

— Навіщо?! — Туся ж знову не знала, плакати їй чи сміятися. Петра зовсім не шкода, але поведінка Гліба… І заради чого? Через кого? Через неї! За дрібниці!

— Щоби бідному було, чим зайнятися, окрім як вартувати біля під’їзду мого метелика, — прибравши руку дівчини від обличчя, Імагін сів, притягнув її до себе на коліна, даючи якийсь час подумати чи навпаки — позбавляючи від такої необхідності, поцілував.

— Я тоді ще не була твоїм… метеликом.

Настя витратила цей час із користю, правда, більше з задоволенням.

— Настусю, ти була моїм метеликом рівно з того моменту, як я тебе побачив. Навіть трохи раніше — з того моменту, як відчув твою присутність, як почав шукати щось очима. Шукав і знайшов — таку наївну, яка відчайдушно намагається здаватися розкутою, сміливою, зухвалою, сильною… З рум’яними щоками, блискучими очима… А як вона рухалася… А потім ми зустрілися очима. Я та мій метелик. По-моєму, я їй не сподобався. Ще б пак… Якийсь агресивний хижак із жадібним поглядом і станом повної бойової готовності в шта…

— Імагін, ну красиво ж почав… — Настя схилила голову, трохи сваривши свого палкого лицаря, який намагався вимовити, мабуть, найромантичнішу промову, яку Веселовій тільки доводилося чути.

— Вибач. Так ось, метелику я не сподобався, а потім ще більше не сподобався, а потім остаточно не сподобався. Але вона ж, дурненька, не знала, що вона вже моя. А я шалено терплячий. Знаєш чому?

— Чому?

— Тому що будь-яке очікування, терпіння і старання винагороджується результатом. І от він — результат, — пройшовшись спочатку руками, а потім поглядом по знову оголеному силуету, Гліб знову поліз цілуватися.

— Тобто, ти хотів зі мною переспати? — Настя трохи відхилилася, знову примружилася.

— Звичайно, хотів. І не раз, і по-всякому, вважай, сьогодні одну соту виконали.

— Ти не романтик, — похитавши головою, Настя знову наблизилася до лиця чоловіка.

— Романтик, Настусю, просто, коли ти сидиш у мене на колінах, то я ще трохи поганець. Ось завтра, коли знову будемо одягнені, тоді буду плести про почуття, обіцяю.