Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

"Ти дуже красивий і великий вовк", - старанно подумав я, посміхаючись другу.

- Спасибі, - прошелестіло в мене в голові, а сам Аїн завиляв хвостом.

- Вийшло, - відзвітував я Дірасу.

- А можна мені спробувати? - попросився Майкі.

- Ще встигнете, - м'яко відмовив Дірас. - А зараз, нехай Аїн покаже нам решту своїх можливостей.

Вовк кивнув, повернувся до манекенів, припав на передні лапи та грізно загарчав на них. Землею пішло тремтіння, немов вона злякалася звіриного рику. Чесно зізнатися, це справді було лячно. Минуло кілька миттєвостей і манекени, що стоять перед Аїном, стали розсипатися на очах. Лопнули мотузки, що туго стягували солому. Відвалилася мішень. Оголений дерев'яний хрест, що слугував основою, похитнувся і теж розпався на складові частини. Ще мить, і замість трьох добротних манекенів залишилися палиці, що самотньо стирчали із землі.

Аїн задоволено фиркнув, облизнув морду, ніби з'їв щось смачне, і, виляючи хвостом, глянув на Діраса, потім на Тайлора, а потім, урочисто задерши голову, вшанував увагою і нас.

- Непогано, - стримано похвалив Дірас, потім покликав до себе Елана.

Рудоволосий хлопець, з виглядом бранця, приреченого на смерть, поплентався до чоловіка.

- Не бійся, - усміхнувся він. - Я не проситиму Аїна застосовувати свої здібності на тобі. Я хочу, щоб ти виставив перед ним кам'яного голема. Постарайся створити його якомога міцнішим, жертвуючи рухливістю. Створи голема на тому місці, де були манекени, щоб йому не довелося пересуватися, а нам довго чекати.

Звільнений від браслетів Елан, тямущо кивнув. Підійшов до однієї з палиць, що стирчали, зосередившись на клаптику землі перед собою, примружив очі та зморщив лоб. Прямо із землі стали вириватися каміння і валуни, поступово складаючись у кремезну людську фігуру, що вдвічі перевищувала звичний зріст. Аїн з цікавістю дивився на це, присівши на задні лапи й схиливши голову набік, точно так само, як цікаве цуценя. Коли роботу було закінчено, Дірас попросив Елана відійти, а Аїна зруйнувати кам'яного елементаля.

Вовк із готовністю схопився на всі чотири лапи, знову припав до землі, з викликом притискаючи вуха. Заричав. Попри те, що ми вже чули цей звук, він, як і раніше, викликав той самий поважний страх. Тільки ось кам'яний голем навіть не здригнувся. Аїн переступив лапами й ще сильніше притулився до землі. По ній пройшло помітне тремтіння, піднявши хмару пилу. З голема почали обсипатися дрібні камінчики.

- Стіна, - стурбовано сказав я, глянувши на Діраса.

Маг подивився на замкову стіну, що височіла за спиною голема, і помітив, як з неї теж потихеньку сиплеться кам'яна крихта. Він різко підняв руки, після чого щось невидиме оточило Аїна і голема, не дозволяючи страшному звуку так сильно поширюватися, руйнуючи все навколо. Вухам теж стало легше. Занепокоєння за цілісність моєї нової оселі зникло, і я знову зміг спокійно насолоджуватися "поєдинком" між Аїном і кам'яним елементалем. Вовк повільно, але неухильно перемагав, усе сильніше й сильніше руйнуючи кам'яну фігуру. Голем схвильовано тупцював, намагався прикритися руками, тільки все марно. І ось у нього підкошуються ноги, позбавлені більшої частини складових каменів, і магічне створіння падає, здіймаючи купу земляного пилу. Коли він розвіявся, замість могутнього голема залишилася лише купа непотрібного каміння.

- Чудово, - похвалив Дірас, після того, як Аїн припинив гарчати та маг зміг прибрати захист. - Ще ти розповідав мені про те, що в тебе вийшло зробити так, щоб від тебе відскакували стріли. Зможеш це повторити зараз?

Білий вовк рішуче кивнув. Але Дірас не поспішав починати перевірку, на кілька миттєвостей він задумався, погладжуючи пальцем перенісся. Потім підійшов до Майкона, зняв з нього браслети й попросив бути готовим у разі чого надати Аїну допомогу.

- Я пам'ятаю про те, що ти швидко регенеруєш, - сказав Дірас вовку, мабуть, відповідаючи на якісь заперечення, - але я все ж не хочу, щоб ти постраждав у перший же день.

Після цього чоловік підійшов до стійки зі зброєю і взяв з неї один із навчальних арбалетів.

- Готовий? - уточнив Дірас, накладаючи арбалетний болт.

Аїн кивнув кошлатою головою. Я затамував подих, з жахом дивлячись на те, як Дірас підіймає зброю і стріляє в мого друга. Мені коштувало великих зусиль, щоб перебороти тривогу і не кинутися вперед із бажанням прийняти стрілу на себе. На щастя, арбалетний болт приглушено стукнув об шкуру на лапі вовка і відскочив, немов від міцного металевого щита. За згодою Аїна, Дірас зробив ще кілька спроб, тепер стріляючи швидше і впевненіше. Я ж щоразу ледве помітно здригався, ніяк не бажаючи звикнути до думки, що це безпечно.

- Добре, - знову залишився задоволений Дірас. - Треба буде спробувати з магією, але не зараз. Сьогодні ввечері, у Саріда буде додаткове заняття зі мною, приходь разом із ним. А зараз, перетворюйся назад, вам час на обід.

Аїн кивнув, але перетворюватися не поспішав, неохоче тупцюючи на місці.

- Мало, - жалібно промайнуло в мене в голові.

- Знаю. Але ввечері буде ще, - подумки втішив його я. - А завтра ще. Це набагато більше, ніж ти зміг би собі дозволити, приховуючи магію в місті.

- Це так... - погодився Аїн.

Тіло вовка огорнуло біле сяйво, воно поступово зменшилося, і перед нами знову постав маленький хлопчик із золотистими кучериками на голові, зі скромною усмішкою і милими ямочками на щоках.

- Останнє запитання, перед тим як надіти браслети та піти на обід, - сказав Дірас, підходячи до хлопчика. - А в людському тілі ти теж можеш подумки спілкуватися?

- Не знаю. Я якось не думав про це. Коли я вовк, то просто не вмію по-іншому спілкуватися, а коли людина, то можу все сказати та так, - відповів Аїн і тут же, гнаний власною цікавістю, уважно подивився на Діраса.

Той задоволено посміхнувся і сказав:

- Можеш.