Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Історія втечі та повернення, Елена Ферранте 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія втечі та повернення" автора Елена Ферранте. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 115
Перейти на сторінку:
бо я ще цього не знала, що зробили з нею фашисти. Вона немов повторювала напам’ять якийсь жорстокий дитячий віршик, саме такої форми набрав тепер той жах, який вона пережила, і саме так вона розповідала його всім, хто приходив до неї. Кілька разів мати намагалась її перервати, але вона відмахувалась від неї нетерплячим жестом, підносила голос, виштовхувала з себе лайку і наперед смакувала дуже близьку і дуже жорстоку помсту. Я вибухнула слізьми, і вона різко замовкла. А тимчасом прийшли інші люди, зокрема друзі сім’ї та її приятельки. Сильвія почала все спочатку, а я поспіхом сховалася в кутку, притискаючи до себе Ельзу і вкриваючи її легенькими поцілунками. Тим часом мені згадувались деталі того, що Стефано зробив з Лілою, деталі, які я уявляла собі, поки Сильвія говорила, і мені здалося, що слова обох цих історій виливаються у тваринний крик жаху.

Якоїсь миті я пішла шукати Деде. Я знайшла її в коридорі, разом з Мірко та лялькою. Вони бавилися у дочки-матері з їхньою дитиною, але сцена, яку вони розігрували, не була мирною: то була сварка. Я зупинилася. Деде повчала Мірко: «Тобі треба дати мені ляпаса, зрозуміло?» Нове життя, граючись, повторювало старе, ми всього лиш вервечка тіней, які вічно виходять на сцену з тим самим тягарем любові, ненависті, бажань і насильства. Я уважно придивилась до Деде, вона здалася мені схожою на П’єтро. А Мірко був викапаний Ніно.

81

Невдовзі після того хвиля підпільної війни, яка виринала час від часу в новинах газет і телебачення – плани державного перевороту, поліційні репресії, озброєні банди, перестрілки, поранені та загиблі, вибухи і масові вбивства у великих та малих містах – насунула на мене знову. Зателефонувала Кармен, дуже стурбована, вона вже кілька тижнів не чула нічого від Пасквале.

– Він часом не був у тебе?

– Так, але щонайменше два місяці тому.

– А-а. Він попросив у мене твій номер телефону і адресу, хотів спитати якоїсь поради, він щось у тебе питав?

– Поради про що?

– Не знаю.

– Порад він у мене не питав.

– А що казав?

– Нічого, у нього все було гаразд, він був веселий.

Кармен розпитувала повсюди, питала і в Ліли та Енцо, розпитувала серед колективу з вулиці Трибуналі. Врешті навіть подзвонила до Наді додому, але її мати не схотіла говорити, а Армандо сказав лиш, що вона перебралася в інше місце і не залишила адреси.

– Вони, мабуть, оселилися десь разом.

– Пасквале з отією дівулею? Не залишивши ні адреси, ні телефону?

Ми довго над цим розмірковували. Я сказала, що Надя порвала зі своєю родиною саме через зв’язок з Пасквале, хто його знає, може, вони виїхали разом до Німеччини, Англії чи Франції. Але Кармен це не переконало. «Пасквале люблячий брат, – сказала вона, – він ніколи б не зник отак». Натомість у неї було паскудне передчуття: сутички в нашому районі ставалися вже щоденно, усі комуністи мусили добре стерегтися, фашисти погрожували навіть їй з чоловіком. А Пасквале звинувачували у тому, що він підпалив їхній осередок і супермаркет, що належав родині Солар. Я нічого про це не знала, мене це здивувало: невже це справді діялося в нашому районі, невже фашисти справді приписували це Пасквале? Авжеж, він був серед перших у їхньому списку, вони вважали, що його треба позбутися. Кармен припустила, що, можливо, Джино звелів його вбити.

– Ти заявила в поліцію?

– Так.

– І що тобі сказали?

– Мало мене не заарештували, вони ще більші фашисти, ніж самі фашисти.

Я зателефонувала викладачці Ґальяні. Вона іронічно спитала: «Що з тобою, не бачу ані твоїх книжок у книгарні, ані статей у газетах, ти що, вийшла на пенсію?» Я відповіла, що в мене двоє дітей і поки що мушу дбати про них, а тоді спитала про Надю. Тон її став непривітним. «Надя доросла, пішла собі жити окремо». «Куди?» – спитала я. «Це мене не обходить», – відповіла вона і, заки ще я встигла попросити у неї номер телефону її сина, поклала слухавку, не попрощавшись.

Мені знадобилося чимало часу, щоб знайти номер телефону Армандо, і ще більше, щоб застати його вдома. Коли він врешті відповів, то, схоже, був радий чути мене і аж занадто готовий до звірянь. Він багато працював у лікарні, його подружньому життю настав кінець, дружина пішла від нього й забрала дитину, він почувався самотнім і розбитим. Але, коли мова зайшла про сестру, йому мов заціпило. Він тихо сказав:

– Я не підтримую з нею ніяких стосунків. Ми з нею розходимося у політичних поглядах, розходимося у всьому. Відколи вона злигалася з Пасквале, з нею неможливо говорити.

Я спитала:

– Вони що, живуть разом?

– Можна й так сказати, – відрубав він. І, немов тема ця була для нього занадто легковажною, він став різко висловлюватися про політичне становище, говорив про кровопролиття у Бреші, про хазяїв, які фінансують партії, а коли ситуація погіршується, підгодовують фашистів.

Я знов подзвонила Кармен, щоб заспокоїти її. Сказала, що Надя порвала з сім’єю, щоб бути з Пасквале, а Пасквале пішов за нею, мов слухняний песик.

– Ти так вважаєш? – спитала Кармен.

– Нема сумніву, таке вже кохання.

Вона мені не повірила. Я наполягала на своєму, детальніше розповіла їй про той пополудень, який вони провели у мене вдома, і дещо перебільшено наголосила на тому, як вони кохають одне одного. Ми попрощалися. Але у середині червня Кармен знов зателефонувала мені, вона була у відчаї. Джино вбили серед білого дня перед аптекою, вистрелили йому просто в обличчя. Спочатку я подумала, що вона розповіла мені цю новину тому, що син аптекаря був товаришем нашої ранньої юності, і байдуже, фашист він чи ні, подія ця обов’язково мала мене вразити. Але причиною її дзвінка було не бажання поділитися зі мною жахом цієї насильницької смерті. У неї були карабінери, вони ретельно обшукали все їхнє помешкання, а також заправку. Вони шукали щось, що могло б привести їх до Пасквале, і вона була нажахана набагато більше, ніж тоді, коли вони прийшли заарештувати її батька за вбивство дона Акілле.

82

Кармен знемагала від тривоги, вона плакала, бо боялася, що повторяться давні переслідування. А я не могла прогнати з голови спогад про порожню площу, на яку виходила аптека, перед очима в мене стояла її обстанова, мені там завжди подобалося через запах льодяників та сиропів, через меблі з темного дерева, на яких вишикувались кольорові посудини, а найбільше мені подобались лагідні батьки Джино, які стояли, схилившись, за прилавком,

1 ... 78 79 80 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія втечі та повернення, Елена Ферранте», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"