Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

  

Ядвіга Валясяк сиділа на кухні і, як завжди, легенько гойдалася вперед-назад. Вона злегка

здригнулася, почувши грім за вікном. Жінка подивилася на свого гостя, людину, яку ніколи більше не хотіла

бачити. Вона виїхала, нарешті. Вона втекла з Вників із розбитим серцем, але водночас із відчуттям

величезного полегшення. Так, вона тікала, вона могла собі в цьому зізнатися. Найважче зізнатися в боягузтві

самому собі.

Стільки зла в одній людині. Як могло в одній душі вміститись стільки зла, як?

– А я йому млинців насмажила, — сказала вона.

Тиша.

Спалах блискавки освітив кухню, і жінка затамувала подих, чекаючи удару грому. Вона подумки

рахувала секунди, як колись її вчив тато, пояснюючи, що це спосіб визначити, як далеко до бурі. На рахунок

вісім почувся гуркіт грози, який повільно набирав сили.

– Треба було? – спитала вона і глянула на гостя.

Їй відповіло повільне кивання головою.

– Ти виїжджаєш, ми залишаємось.

Валясякова відвернула голову від гостя і подивилася на вікно, за яким природа починала свій

небезпечний танок.

  

– А швидше ви не могли? – звернувся Косма до двох поліцейських, які видряпалися на галявину.

– Попасти сюди... — перший із них, у якого на погоні була одна личка, махнув рукою, наче мав

шукати хоча б загублену Атлантиду. Другий мав цілих дві лички35. Ну а старі поліцейські пішли зі служби, а на

їх місце прийшли молоді люди без досвіду.

Косма показав власну поліцейську відзнаку і швидко поклав її до кишені.

– Техніки в дорозі? - спитав він.

– Цілком можливо, — відповів той, що мав одну личку. Вони навіть не представилися, ідіоти

невиховані. Косма подумки охрестив їх Стук і Грюк, бо вони були навіть схожі. Двоє худесеньких хлопчиків, яких сьогодні міг віднести сильніший порив вітру.

– Вони ще на будівництві, але, мабуть, закінчують, – додав другий.

– У вас в машині є якась плівка? Мішки для сміття, що-небудь?

– Навіщо? – запитав Стук.

– На дрища! Маєте?

– Так. Але ж воно тоді треба донизу зійти і тоді принести.

– І дорогу як раз запам'ятаєш, — наказав Косма Стуку.

Поліцейські перезирнулися, наче обмінюючись думками. Ну а що, якийсь чужий поліцейський, якого вони бачать вперше, віддає їм накази. До служби у Косми було дещо інше уявлення про поліцію, але, на жаль, нижні чини там, найчастіше, були не дуже кмітливими хлопцями, які за допомогою форми лікували

якісь комплекси або любили знущатися над іншими. Переважна більшість із них могла розгадати кросворд у

"ТелеТижні", а креативність для них була словом, пов'язаним з відпочинком на Криті, який вони, все одно, не могли показати на мапі.

– Слухайте, колеги. Я можу негайно зателефонувати підкомісарові Сікорському і попросити його

прислати замість двох ідіотів когось, хто зможе посцяти, не обмочивши собі черевики. Я також можу

зачекати чверть години, поки хтось із вас прийде сюди з плівкою, щоб захистити цей брелок, доки не

прибудуть техніки, перш ніж я йобнусь тут, жабам на потіху.

Повідомлення було чітким. Через нижчий ранг Стук розвернувся на каблуках і з кислим обличчям

побіг вниз. Його товариш дістав пачку сигарет, але, побачивши обличчя Косми, відразу поклав її назад у

кишеню.

За кілька хвилин поліцейський повернувся на галявину, захекавшись, тримаючи під пахвою згорток

товстих сміттєвих пакетів, а з кишені штанів дістав термофольгу, якою вкривають людей, наражених на

втрату тепла.

Вони підійшли до Рубенса, розрізали сміттєві мішки і, як могли, захистили територію, прикривши

повішеного, землю під ним, гілку та пеньок у кущах. Закінчивши роботу, Косма попрощався з ними, поліцейські знали, що він повинен їхати до Єлєньої Гури, щоб дати пояснення у відділенні.

35

Одна личка = старший патрульний; дві лички = сержант

86

– Якщо тут буде консиліум з участю хоч одного офіцера, то скочте допитати сільського костельного, Валентія Мацеєвського.

Хлопці дивилися на нього з легким нерозумінням.

– Що таке "консиліум", знаєте? - спитав Косма.

Ті кивнули, але не дуже переконливо.

– Погуглите. Якщо буде питати, скажіть йому, що його бачив свідок на місці події.

- Де він живе? – запитав Грюк.

– На Ясній Горі, — сказав Косма. – Нехай туди піде розпитувати хтось з головою на шиї, не з кабаком.

Запам'ятали?

Вони знову кивнули.

– І ще запам’ятайте, під час грози не стійте під деревом, – сказав він їм, коли вони йшли, з

посмішкою спостерігаючи, як хлопці виходять на відкриту місцевість. Грім посилювався, на землю падали

перші великі, як квасолина, краплі дощу.

Косма побіг дорогою, побачив поліцейську машину, залишену Стуком і Грюком перед крамницею, і

швидко побіг до будинку Валясякової. Дощ пішов все сильніше, ну, намочить, не з цукру.

До власної машини він застрибнув саме тоді, коли линуло не на жарти. Цікаво, ті двоє поліцейських

сховалися в лісі чи стояли, як вівці, посеред галявини.

