Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Втекти? Іллітід, котрий, як і всі інші, під’єднаний до Загального Розуму клану?.. – З недовірою та відразою розглядаючи істоту, перепитав Леон. – Якщо він це сам вам розповів, то я б не дуже довіряв, майстре Грейткіллс.

– Розумію вашу напруженість з цього приводу, учне. Повірте, я доволі серйозно підійшов  до питання перевірки його розповіді. Та й обставини зустрічі в нас були вельми колоритні. Я тоді  розшукував у глибинних підземеллях взірець одного дуже цікавого моху, як відчув десь поруч ментальний удар неймовірної сили. Енергія Розуму, вкладена в нього, жахала. Якби я двадцять років тому не попіклувався про певну модифікацію власного тіла – такий удар і мене б прикінчив, не дивлячись на жодні щити. В мене банально не було знань, здатних захистити від чогось подібного. Та що казати, жодна з класичних Стихій не дає своїм адептам нічого, щоб у лоба блокувати подібні ментальні атаки. Хоч ти Спеціаліст, що тільки закінчив Йордський Університет, хоч Архімаг з багаторічним стажем.

– А що ж це за…

– Не зараз, віконте, – перебив учня Грегор і продовжив розповідь, – тож виявилося, що я в своїх пошуках доволі близько підібрався до одного поселення іллітідів. Власне, до поселення, де жив Пом. Котрий саме в цей момент надумав покинути малу батьківщину та шукати долі деінде.

– Втікти намилився, коротше.

– Саме так. Дякувати Одвічному Лісу, Загальний Розум не сканує щомиті кожного іллітіда, під’єднаного до нього. Та навіть коли й торкається своєю увагою, дуже рідко коли «копає» глибше, аніж поверхневі думки та плани. Бо перш за все, Загальний Розум іллітідів – це засіб комунікації та зброя «останнього аргументу», а не шпигун-контролер. Звісно ж, наш Пом заховав свої плани далеченько у підсвідомість. Цікаво, що сучасній історії факти зради серед їх раси не відомі в принципі. Можливо, ми з вами зараз спостерігаємо епохальну подію, відтворену не менш епохальною особою: першим іллітідом, що зрікся свого клану!

– Ага, я аж в штани напудив від епохальності моменту. То як же він втік?

– Дуже просто. Способом, який був доступний лишень іллітіду-емпату. Під час процедури годування, де в одній залі… снідало одразу дві сотні іллітідів, Пом розгорнув свій дар емпата на всю міць, паралельно відкриваючись для Загального Розуму.

– Трясця… – Тепер Леон справді був дещо приголомшений. Настільки, що навіть кинув на сплячого монстра погляд з дещицею поваги. – Пропустити через себе агонію стількох розумних під час ментального контакту з іншим суб’єктом, котрий, в свою чергу, пов’язаний з сотнями інших суб’єктів… Це наче вилізти на найвищу башту Йордського Університету, тримаючись всім курсом за руки,  і дочекатися, поки когось одного довбане блискавкою… Незабутні колективні враження!

– Приблизно так і було. Але Пом, що відчував подібне усе своє, хоч і не дуже довге поки, життя, хоч якось звик до цих відчуттів. До того ж, він єдиний, хто був до цього готовий. Іншим так не пощастило. Половина населення клану  (а це осіб двісті), знепритомніла. Інша половина каталися по підлозі від болю. Загальний Розум відчув щось на кшталт нокауту і не міг якийсь час хоч якось функціонувати. Через що фаміліари у вигляді ментально підкорених представників інших рас здобули волю. Почалися старі-добрі хаос та паніка. Ідеальний момент для втечі. Чим наш новий знайомий і скористався. Примінивши усі відомі ментатам техніки маскування свідомості, Пом попрямував до виходу з міста. Власне, йому вдалося і вийти за межі володінь клану, коли Загальний Розум нарешті прийшов до тями. І здійснив удар, який я й відчув.

– Але ж як?..

– Ментальна магія, Леоне, хоч і вельми відрізняється від класичної, все ж лишається магією. А отже – в ній багато місця для мистецтва. Особливо для тих, хто має расовий талант до неї. Як я зрозумів Пома, він прикріпив матрицю своїх думок та бажань до одного з непритомних на той момент іллітідів-тюремників, що здійснювали контроль над рабами інших рас. Тож не дивно, що коли Загальний Розум, який тільки-но вийшов зі штучного шоку та одразу кинувся сканувати усіх членів клану на предмет корисної інформації, знайшов вочевидь ворожі посили в одному зі своїх – він довго не думав. Політика та релігія іллітідів будується навколо того, що цінність Загального Розуму більша, аніж цінність життя будь-кого в цьому світі. Чи то вороги, чи то раби, чи то інші клани, чи навіть власні співвітчизники. А це значить – знищення загрози Загальному Розуму має виконуватися за всяку ціну. Ото й жахнуло псионічною енергією,  стираючи думки, кип’ятячи мізки й винищуючи саме поняття Розуму в радіусі декількох десятків метрів. Я в цей момент застосував єдину можливу тактику маскування від ментатів – злився аурою з печерами навколо. Та й фізично, на всяк випадок, теж злився.

Тож, Пом, знесилений від свого емпатичного досвіду та необхідності тримати важкі ментально-маскувальні техніки, пройшов просто повз мене кудись у напрямку поверхні, навіть не помітивши. Сили його стрімко покидали, а іллітіди ось-ось почали б аналіз того, що відбулося. І викриття не дуже хитрої афери було питанням часу. А там – і відправка загону месників, вважай – катів, для покарання дезертира. Звісно, тоді я ще не знав всієї цієї історії. Але дослідницька цікавість та незвичні обставини нашого «знайомства» змусили мене піти на контакт з цим індивідом. І я розкрився та запропонував йому співпрацю.

– Оййй… Я тебе благаю, Грегоре. – Сарказм Хісс, котрий невідомо відколи з’явився у секретно-секретній лабораторії, можна було на хліб класти. – Ти сказав тоді: «Іди зі мною, якщо хочеш жити». Дослівно. Причому, ставлю свій хвіст на те, що цей бідося ані слова фріданською не розумів. Тож ти ще, мабуть, те саме йому ляпнув і в мисленому посланні. Бо стрибнув він до тебе доволі швидко і не дуже пручався.