Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Незалежно від твого вибору, — сказав Венделл, — ваші долі, здається, пов’язані.

— Що ти маєш на увазі?

— Вестендський Жнець полює на вас обох. Роза переконана, що він її переслідує. Нічна варта переконана, що він — це ти. Доки його не впіймають, ви у небезпеці, — Венделл повернувся і поглянув на двері Гепзіби, — як і дитина.

26

«То тепер ось як можна заробляти на життя», — думав Джек Б’юрк, важко крокуючи вулицею Вотер у своєму найкращому пальті та чистих чоботах. Жодної землі навколо у темряві. Не треба ухилятися від куль. Більше не треба повертатися додому в брудному одязі, який смердить мертвечиною. З настанням зими ґрунт став промерзлим і твердим, наче каміння. А товар почав прибувати з півдня, втиснутий у діжки з написами «Соління», «Мадера» чи «Віскі». Оце сюрприз чекатиме на крадія, що у прагненні випити потайки зазирне в одну з тих діжок. Бідолашний спраглий чоловік суне носа під кришку, його губи тремтітимуть від передбачення, але все, що він знайде замість віскі, буде голий труп, збережений у розсолі.

Після такого можна геть втратити хист до випивки.

Забагато таких діжок почало прибувати з Вірджинії та обох Каролін останнім часом. Чоловіки чи жінки, чорні чи білі, товар користувався великим попитом у медичних школах. Невгамовний апетит до трупів, здавалося, з кожним роком лише зростав. Він бачив, як просувалися справи. Бачив діжки на подвір’ї доктора С’ювола і знав, що в них був не огірковий розсіл. Конкуренція стала шаленою, і Джек уявляв собі нескінченну низку. Віз за возом, навантажені самими лише діжками, у які напхано південних мерців, по двадцять п’ять доларів за кожного, що їх везли до анатомічних лабораторій Бостона, Нью-Йорка та Філадельфії. Як він міг змагатися з таким?

Набагато легшим шляхом заробітку був той, яким він займався сьогодні, крокуючи у чистих чоботах при денному світлі по вулиці Вотер. Не найкращий район, але і не гірший для торговців, які зібралися тут цього ясного прохолодного ранку зі своїми фургонами, навантаженими брусками пиломатеріалів чи тканиною.

Це була вулиця робітників, і майстерня, до якої прямував Джек, мала б відповідати їхнім смакам і вимогам. Але за пильною вітриною був виставлений вечірній кітель, який навряд чи став би їм у пригоді. Він був пошитий з чудового малинового сукна й прикрашений золотою тасьмою. Кітель змушував вас зупинитися просто серед вулиці і почати мріяти про краще жияя. Кітель немовби казав: «Навіть така людина, як ти, може мати вигляд принца!». Річ, непридатна для торговців, і кравець, певна річ, знав про це. Але все одно вирішив виставити її, наче сповіщав, що він націлений на краще місце.

Звук дзвоника сповістив про прихід Джека до майстерні. Усередині були представлені більш поширені речі: бавовняні сорочки та штани і короткі куртки з темної тканини. Навіть кравець із примарною шляхетністю мусив задовольняти практичні потреби клієнтів.

Джек стояв, вдихаючи аромат вовни та їдкий запах барвників. Темноволосий чоловік з акуратно підстриженими вусами з’явився з комори. Він оглянув Джека з ніг до голови так, наче про себе робив заміри для майбутнього костюма. Чоловік був охайно вдягнений, його піджак був ідеально підігнаний до підтягнутої талії, і хоча він і не був надто високим, але мав поставу людини, яка зависокої думки про себе.

— Доброго ранку, сер! Чим можу служити? — промовив кравець.

— Ви містер Ебен Тейт? — спитав Джек.

— Так, це я.

Хоча Джек і був одягнений у своє найкраще пальто та чисті чоботи, але мав виразне відчуття, що містер Тейт оцінив його одяг і визнав його нікчемним.

Ебен сказав:

— Гарний вибір сукна за розумними цінами. Щойно прибуло з мануфактури Ловелла. Ідеально підійде для нового пальта.

Джек подивився на своє пальто і не знайшов причини купувати нове.

— Чи, можливо, ви шукаєте плащ або сорочку? Можу запропонувати кілька дуже практичних різновидів. Щось, що ідеально підійде для вашої професії. Перепрошую, чим ви...

— Я тут не для того, щоб купувати одяг, — пробурмотів Джек, ображений тим, що, лише з єдиного погляду, цей незнайомець визнав його клієнтом, якому потрібно щось практичне за розумною ціною. — Я тут, щоб спитати вас про одну людину. Людину, яку ви знаєте.

Увага Ебена перемикнулася на широкі груди Джека, наче він підраховував, скільки метрів сукна йому знадобиться.

— Я кравець, містере...

— Б’юрк.

— Містере Б’юрк. Якщо вас цікавить сорочка чи штани, я залюбки допоможу. Але я намагаюсь уникати непотрібних балачок, тож не впевнений, що зможу вам допомогти.

— Це стосується Рози Конноллі. Ви знаєте, де я можу її знайти?

На подив Джека, Ебен розсміявся.

— Ви теж, га?

— Що?

— Здається, що всі цікавляться Розою.

Джек знітився. Скількох ще найняли, щоб знайти її? Скільки у нього конкурентів?

— То де вона? — спитав він.

— Я не знаю і знати не хочу.

— Чи не доводилась вона сестрою вашій дружині?

— Мені однаково немає до неї діла. Я соромлюся визнавати, що вона має стосунок до мене. Маленька нікчема — ось вона хто! Ще й брехню про мене розповідає. А ще крадійка. Ось що я сказав Нічній варті, — він зробив паузу, — ви ж не з варти, так?

Джек не відповів.

— Де її можна знайти?

— Що вона утнула цього разу?

— Просто скажіть, де її шукати.

— Останнє, що я чув — вона мешкала у якійсь щурячій дірі у провулку Фішері.

— Більше не мешкає. Не з’являлась там кілька днів.

— Тоді нічим не можу допомогти. А тепер, з вашого дозволу, — Ебен повернувся і зник у коморі.

Джек залишився стояти, розчарований. І занепокоєний тим, що інший шукач