Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Ніколи не буває достатньо.

Він подивився на двері, в які вийшов той самовдоволений кравець.

— Містере Тейт, — погукав він.

— Я ж розповів вам усе, що знаю, — долинуло з-за дверей, але чоловік не з’явився.

— Вам за це заплатять.

Це були магічні слова. За дві секунди Ебен вийшов з комори. — Скільки?

Як швидко можуть порозумітися два чоловіки. Їхні погляди зустрілись, і Джек подумав, що цей добродій розуміє, що насправді важливо.

— Двадцять доларів, — сказав він, — знайдіть її для мене.

— Мій час навряд чи вартує двадцять доларів. У будь-якому разі, я вже сказав вам, що не знаю, де вона.

— У неї є якісь друзі? Хтось, хто міг би знати?

— Лише той придурок.

— Хто?

— Худорлявий хлопчина. Його всі знають. Вештається Вест— Ендом, випрошує пенні.

— Ви маєте на увазі Тупого Біллі?

— Саме його. Він мешкав з нею у провулку Фішері. Тинявся тут, шукаючи її. Приніс її ганчір’я, думав, вона зі мною.

— Тож Біллі також не знає, де вона?

— Ні, але він має чуття, — Ебен розсміявся. — Може, він і дурний, але знає, де що відшукати.

«А я знаю, де відшукати Біллі», — подумав Джек, повертаючись, щоб піти.

— Чекайте, містере Б’юрк. Ви сказали, що мені заплатять.

— За корисну інформацію. Але вона має бути корисна.

— Що, як я сам її розшукаю?

— Просто скажіть мені. Я потурбуюсь, щоб вам заплатили.

— Хто заплатив? На кого ви працюєте?

Джек похитав головою.

— Повірте мені, містере Тейт, — сказав він, — вам краще не знати.

ЗНАЙДЕНО ТІЛО ДОКТОРА БЕРРІ

До неабиякої несподіванки привели пошуки Вестендського Женця. У неділю ввечері, о дев'ятій годині, двоє молодих хлопців, граючись біля ріки Чарльз, знайшли тіло чоловіка під Вест-Бостонським мостом. Влада встановила, що труп належав нікому іншому, як докторові Натаніелю Беррі, який зник з робочого місця сімейного лікаря на початку цього місяця. Украй жахливе та, цілком очевидно, навмисне поранення живота свідчить про те, що це не було самогубством.

Доктор Беррі був об'єктом активних пошуків від Мену до Джорджії у зв'язку з нещодавніми вбивствами двох медсестр біля лікарні, де він працював. Надмірна жорстокість, з якою вони були скоєні, викликала хвилю страху в цій місцевості. А раптове зникнення доктора Беррі було розцінене констеблем Лайонзом із Нічної варти як переконливий доказ провини доктора Беррі у тому, що сталося. Тепер смерть доктора Беррі спричиняє хвилю занепокоєння імовірністю того, що Вестендський Жнець залишається на волі.

Автор знає з надійних джерел, що інший підозрюваний зараз перебуває під слідством. Його описують як молодого чоловіка, який одночасно має навички м’ясника та хірурга. Більше того, цей джентльмен мешкає у Вест-Енді. Чутки про те, що він наразі навчається у Бостонському медичному коледжі, не підтверджуються.

«Із джентльмена до прокаженого лише за один день», — подумав Норріс, коли побачив шпальту «Щоденних оголошень», яку вітер ніс вулицею повз нього. Чи був бодай один високопосадовець у Бостоні, який не прочитав цю стапю? Хтось, хто б не здогадувався, кого описували, як «молодого чоловіка, який одночасно має навички м’ясника та хірурга»?

Того ранку, увійшовши до аудиторії на ранкову лекцію, він помітив пильні погляди і почув глибокі втягування повітря. Ніхто прямо не заперечував його відвідуванню занять. Як вони могли, коли формально йому не було пред’явлено жодних обвинувачень? Ні, джентльмени не так поводилися під час скандалу. Вони шепотілися й робили натяки, які тепер йому доводилося терпіти. Так чи інакше, але скоро це важке випробовування має скінчитися. Після різдвяних свят доктор Гренвілл та опікуни коледжу мають озвучити своє рішення, і Норріс дізнається, чи є йому тут місце.

А зараз він був зосереджений на такому: скрадатися Парковою вулицею та стежити за чоловіком, який міг знати Женця.

Вони з Розою спостерігали за будинком увесь день, а тепер згасаюче денне світло забирало з собою останні блідо-рожеві фарби, залишаючи тільки похмурі сірі тіні. Навпроти них був номер п’ять — один із восьми розкішних будинків, які вишикувалися на тому боці вулиці. Їхні фасади дивилися на голі дерева вкритого снігом громадського парку.

За весь час вони не побачили ані натяку на містера Ґарета Вілсона чи інших відвідувачів. Венделл розпитував про цього чоловіка, але дізнався небагато. Лише те, що він нещодавно повернувся з Лондона, а його будинок на Парковій вулиці майже рік стояв порожній.

Хто ваш клієнт, містере Вілсон? Хто платить вам за вистежування дитини, за залякування беззахисної дівчини?

Двері у п’ятому номері несподівано відчинилися.

Роза прошепотіла:

— Це він. Це Ґарет Вілсон.

Чоловік був тепло вдягнутий. На ньому була боброва шапка та важке пальто. Він затримався біля дверей, щоб натягнути чорні рукавички, потім жваво пішов Парковою вулицею у бік Капітолія.

Норріс провів чоловіка поглядом.

— Подивимось, куди він іде.

Вони дозволили йому дійти до кінця вулиці, перш ніж піти за ним. Біля Капітолія Вілсон провернув на захід і пірнув у лабіринт вулиць Бікон Гілу.

Норріс і Роза йшли за ним повз величні цегляні будинки і роздягнені зимою липи. Тут було тихо, надто тихо. Лише раптовий екіпаж прогрюкотів повз них. Чоловік, якого вони переслідували, нічим не виказував розуміння того, що за ним стежать, і йшов спокійно, лишаючи позаду себе розкішні будинки вулиці Честнат. Його шлях лежав у напрямку більш скромної місцевості, відмінної від тієї, де джентльмени, які мешкають на багатій Парковій вулиці, прогулюються зазвичай.

Коли Вілсон раптово повернув до вузької вулиці Ейкорн, Норріс подумав, що той міг неочікувано здогадатися про переслідування. Чому ще Вілсону могло знадобитися відвідувати цю маленьку вуличку, де мешкають кучери та маркітанти?