Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Я все одно піду. Сім'я вітражника близька мені, я не можу пропустити таку подію в їхньому житті. Не спілкуватися зі мною – їхній вибір, а мій – продовжувати брати участь у подіях цієї родини.

Маркус усміхнувся і похитав головою.

— Мабуть, я ніколи не зможу тебе зрозуміти, але в цьому є твоя винятковість.

Джейн, як завжди, скромно промовчала на його слова.

— І, до речі, про винятковість... Ти прив'язана до людей із... вадами. Я прийняв це давно, як і багато хто в палаці, але ти маєш знати... Верховна Рада нещодавно дізналася про зціленого хлопчика з села. Я ніколи не чув, щоб хтось кричав на Фелікса, але цього разу вони кричали, вони були страшенно злі. Ти сама розумієш, Фелікс годує весь Айронвуд, не найкраща ідея його вичитувати. Але вони відчитали. Так незбагненно для всіх них, що він витратив сили на таке. Я розповідаю це тому, що ти дорога мені. І настане день, коли Верховна Рада не закриватиме очі на твої візити до сірого будинку, Джейн. Їхні рішення з приводу тебе можуть бути будь-якими.

Джейн ніколи серйозно не замислювалася про Верховну Раду. Для неї вони завжди були лише купкою чоловіків в літах, які сидять на званих вечорах окремою важливою компанією. Вона й не думала, що вони такі впливові. Що вони можуть спостерігати за нею та бути незадоволеними її діями. По спині пройшов холодок. Адже її так і не покарали за події в храмі. Вона раділа, але, можливо, всі ці випадки просто збираються в теку Верховної Ради, щоб потім вилитися в серйозне покарання для Джейн.

— І що, наприклад, вони можуть зробити? — з побоюванням спитала дівчина. — Адже у вашому світі немає насильства.

- Звичайно, ні. Ну, як варіант, вони можуть оголосити тебе сільською дівчиною і вигнати з палацу.

Джейн на мить замислилась, як це могло б бути. У принципі нічого страшного, в ролі сільської дівчини вона могла б жити анітрохи не гірше, ніж у палаці.

Маркус помітив, як Джейн замислилася над його словами, і поспішив додати.

— Невже ти думаєш, що в такому разі, тобі дозволять залишитися у Великих Садах, оселитися в будинку вітражника чи, можливо, в самому сірому будинку? Джейн, в Айронвуді є дуже далекі села, такі далекі, що ми з тобою бачитимемося раз на рік на святі прославлення Батька!

На обличчі Маркуса грало обурення. Джейн розуміла його переживання, та й сама не дуже хотіла жити десь далеко від знайомих їй людей. І головне – далеко від надії потрапити додому. Адже вона опинилася в Айронвуді саме в цьому місці, хто знає – може, саме тут і відкриється портал додому. Тим паче якщо вже й жити в цьому світі, то біля Маркуса та Трістана.

— Я розумію, про що ти кажеш. Але поки що можу пообіцяти лише, що постараюсь ходити до сірого будинку так, щоб мої візити ніхто не бачив.

Маркуса не дуже влаштувала таку відповідь, але на його обличчі знову з'явилася безтурботна посмішка. Мабуть, він і так чудово розумів, що Джейн одразу не зречеться “людей зеленої води”.

— Дякую тобі Маркусе, за твою турботу і за цю прогулянку також. Твоя ідея виїхати верхи на коні до диких тварин просто чудова, вже не терпиться їх швидше побачити.

— Головне не підходь до них близько, — застеріг він дівчину. — Багато диких тварин небезпечні, а ті, хто ніколи не нападав на людей, зараз, у важкі часи для пошуку їжі, стали не менш агресивними.

Джейн слухняно кивнула. Вона завжди була з небезпекою на “Ви”. Зайва обережність ніколи не завадить.

За двадцять хвилин вони під'їхали до надзвичайно похмурого місця. Джейн стало трохи ніяково. Це справді був ліс, дрімучий і практично непроглядний. Та в ньому дійсно були лише засохлі дерева, кущі, пні та корчі. Коли вони заїхали вглиб лісу, її кінь почав спотикатися об масивне коріння, яке усюди стирчало з землі, тому їй довелося міцніше триматися за поводдя. Оглянувши всю округу, її охопила нестерпна туга та гіркота. Бачити голу землю досить сумно. Але споглядати загиблі дерева ще гірше. З усіх цих кущів і дерев, попри відсутність листя, утворилися справжнісінькі хащі. Сухі гілки так тісно перепліталися одні з одними, що серед них дійсно неможливо було б помітити дику тварину. У Джейн виникло стійке бажання негайно повернутись назад. Маркус, навпаки, виглядав дуже щасливим. Проїжджаючи повз дерева, він часом зупинявся, щоб розглянути якусь гілочку, а потім довго захоплювався її формою. Невипадково його батько був талановитим скульптором, цей талант передався і Маркусу. Так, йому не давали мармур, і сам він не міг проявити себе в даному мистецтві, але він так тонко помічав всі найдрібніші деталі, створені природою, що Джейн не сумнівалася - якби у Маркуса виникла можливість, він неодмінно створив би найвидатніші статуї.

Джейн трохи поїздила серед купи сухих гілок, але нічого цікавого більше не побачила. Їй стало вже здаватися, що поїздка сюди була не найкращою ідеєю, тим більше, що їзда на коні вже не приносила задоволення. Її кінь невдоволено фиркав, і все більше плутаючись у сухих гілках, різко зупинявся. Джейн уже хотіла запропонувати Маркусу повернутися, як щось зашаріло в чагарниках за кілька метрів від неї. Дівчина вдивлялася в купу хмизу, прагнучи побачити хоч якусь живу істоту, перш ніж вони покинуть цю місцевість. Вона під'їхала ближче. Гілки захрумтіли ще голосніше, ледь помітно промайнув чорний відблиск. Кінь Джейн більше не хотів йти вперед, і її господиня прийняла таку поведінку тварини за знак. Потрібно їхати й не важливо, хто там ховається. Джейн розвернула свого коня, коли з-за куща стрімкої, але граціозною ходою вийшов прекрасний чорний кінь. Його шерсть блищала на сонці. По тілу тварини проходили надзвичайно красиві візерунки, ніби її хтось навмисне розмалював. Кінь обережно наближався до Джейн. Дівчина побачила, що на голові коня - довгий блискучий сріблястий ріг. Це єдиноріг! Справжній єдиноріг! Вона просто не могла повірити своїм очам.