Читати книгу - "1984"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "1984" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 95
Перейти на сторінку:
вже була менш як за метр від обличчя Вінстона.

— Я натиснув на перший важіль, — сказав О’Браєн. — Вам зрозуміла конструкція цієї клітки. Маска одягається на вашу голову, не залишаючи пацюкам іншого виходу. Коли я натисну на другий важіль, дверцята клітки відчиняться. Ці зголоднілі звірі вилетять звідти, наче кулі. Ви коли-небудь бачили, як пацюк летить у повітрі? Вони стрибнуть вам на обличчя й відразу стануть у нього вгризатися. Іноді вони починають з очей. Буває, прогризають щоки і жеруть язик.

Клітка була все ближче, вона насувалася на його обличчя. Вінстон чув пронизливе пищання, яке, здавалося, лунало у нього над головою. Але він щосили стримував паніку. Думати, думати — навіть протягом тих секунд, які в нього залишалися, — це була його єдина надія. Раптом йому в ніздрі ударив гидкий, нудотний сморід розлючених тварюк. Його різко й нестерпно занудило, і він майже знепритомнів. Усе почорніло. На мить він перетворився на збожеволілу тварину, яка верещала не своїм голосом. А проте, вхопившись за рятівну думку, він виринув із пітьми. Він побачив один-єдиний шанс урятуватися. Він мусить прикритися від пацюків іншою людиною, тілом іншої людини.

Маска вже була так близько від нього, що закрила собою все навколо. Дротяні дверцята наблизилися до його обличчя на відстань двох долонь. Тепер пацюки зрозуміли, що відбувається. Один із них стрибав угору й униз, а другий, старий пошарпаний патріарх стічних канав, став на задні лапки, а рожеві передні просунув крізь щілини у дроті й люто нюшив повітря. Вінстон бачив його вуса та жовті зуби. Його знову опанувала чорна паніка. Він був сліпий, безпорадний, збожеволілий.

— Це було звичайне покарання в імперському Китаї, — прорік О’Браєн тим самим повчальним тоном.

Маска лягла йому на обличчя. Дріт дряпнув щоки. І тоді — ні, то не була полегкість, а лише надія, крихітна часточка надії. Надто пізно, мабуть, надто пізно. Але він раптом зрозумів, що в усьому світі є лише одна людина, на яку він може перекласти своє покарання — одне тіло, яке він може покласти між собою й пацюками. І він заволав божевільним голосом, знову й знову:

— Зробіть це з Джулією! Зробіть це з Джулією! Не зі мною! Із Джулією! Мені байдуже, що ви з нею зробите. Здеріть шкіру з її обличчя, обгризіть її до кісток. Не мене! Джулію! Не мене!

Він повалився назад, у бездонну глибінь, якнайдалі від пацюків. Він і досі був прикутий до стільця, але впав крізь підлогу, крізь стіни будівлі, крізь землю, крізь океани, крізь атмосферу, у космос, у провалля між зірками — і летів усе далі, далі й далі від пацюків. Він був уже за багато світлових років звідси, але О’Браєн і досі стояв поруч нього. Він досі відчував холодний доторк дроту до своєї щоки. Але крізь темряву, що огортала його, почув ще одне металеве клацання, і знав, що то клацнули дверцята клітки, які зачинилися, замість того щоб відчинитися.

Розділ 6

У кафе «Під каштаном» людей майже не було. Крізь вікно на запорошені столи навскоси падало золотаве сонячне світло. Була п’ятнадцята — безлюдна пора.

Вінстон сидів у своєму звичному кутку, втупившись у порожню склянку. Його погляд знову й знову падав на широке обличчя, яке дивилося на нього з протилежної стіни. Під обличчям великими літерами було написано: СТАРШИЙ БРАТ ПИЛЬНУЄ ЗА ТОБОЮ. Хоча його й ніхто не кликав, підійшов офіціант і наповнив його склянку джином «Перемога», додавши кілька крапель з іншої пляшки, увінчаної корком з трубочкою. Це був сахарин, настояний на гвоздиці — фірмова родзинка закладу.

Вінстон слухав телеекран. Поки що з нього лунала лише музика, але будь-якої миті могли зачитати інформаційне зведення Міністерства Миру. Новини з африканського фронту були вкрай тривожними. Він думав про це з ранку до вечора. Євразійська армія (Океанія воювала з Євразією. Океанія завжди воювала з Євразією) із загрозливою швидкістю наступала у південному напрямку. У полудневому зведенні не називали жодної конкретної території, та можливо, бої точаться вже у гирлі Конго. Браззавіль і Леопольдвіль опинилися під загрозою. Не треба було мати перед очима мали, аби зрозуміти, що це означає. Це була загроза не лише втрати Центральної Африки: уперше за всю історію війни в небезпеці опинилася територія самої Океанії.

У ньому спалахнули бурхливі емоції, власне, не страх, а щось подібне до незрозумілого збудження, і майже відразу згасли. Він перестав думати про війну. Цими днями йому не вдавалося зосередитися на чомусь одному більш ніж на кілька секунд. Він підняв свою склянку і вдавив її одним ковтком. Як завжди, його затрусило від джину, і він навіть слабо гикнув. Ця штука була жахливою. Гвоздика й сахарин, бридкі самі по собі, не могли перебити нудотного і маслянистого запаху джину. Але найгіршим було те, що сморід джину, який не вивітрювався ні вдень ні вночі, нерозривно асоціювався у його уяві із запахами тих...

Він ніколи, навіть подумки, не називав їх і, наскільки це можливо, намагався їх не уявляти. Вони були чимось таким, що він не зовсім усвідомлював, але вони повсякчас бовваніли перед його обличчям, а їхній запах лоскотав його ніздрі. Коли джин почав здійматися в ньому, він червоногубо відригнув. Відколи його звільнили, він розповнів, а його обличчя повернуло свій колишній колір — навіть аж занадто. Його риси зробилися грубшими, шкіра на носі й на вилицях побуряковіла, навіть лисина стала рожевою. Офіціант, якого і цього разу ніхто не гукав, приніс шахову дошку й останній номер «Таймсу», розгорнутий на сторінці із шаховою задачею. Потім, побачивши, що Вінстонова склянка порожня, приніс пляшку з джином і наповнив її. Не було сенсу тут щось замовляти. Вони знали його звички. На нього завжди чекала шахова дошка, його стіл у кутку завжди був зарезервований. Навіть коли кафе було забите, для Вінстона залишали стіл, оскільки ніхто не хотів сидіти поруч з ним. Він ніколи навіть не завдавав собі клопоту рахувати випиті склянки з джином. Час від часу вони приносили йому брудний клапоть паперу, який вважався рахунком, але йому здавалося, що вони зменшували суму. Та йому було б байдуже якби вони робили навпаки. Тепер у нього завжди було чимало грошей. У нього навіть була робота — умовна посада, за яку платили більше, ніж на його колишній роботі.

Музика з телеекрана урвалась, і на зміну їй залунав голос. Вінстон підвів голову і став слухати. Проте він так і не почув

1 ... 78 79 80 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1984"