Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Жовта спілка організовує вечір читацького клубу наступної п’ятниці, що проходитиме у Бібліотеці Спогадів. Саме у ній зібрано найбільшу кількість мемуарів місцевих, що потрапили під вплив Тіньової війни. Хоча ті записи заховані в окремому приміщенні, це не заважає бібліотеці носити таке ім’я — зрештою, саме для Талановитих всі двері відчинені.

— Тепер не дуже зручно жити між двома містами, — говорить Келла, щойно Флоріан виходить з потягу. — Раніше ти майже постійно був у Кроневі.

— Тепер за мене відповідальний кваршатський відділ, — каже Флоріан. — Тим паче на більшості заходів я маю бути присутнім лише для формальності. У Кроневі для мене справ більше немає.

— Але тепер ми не можемо просто так прийти до тебе, а ти не можеш просто так навідатися до нас, — зазначає Рен. — Це не зручно.

— Ми зідзвонюємося майже щодня.

Келла хитає головою.

— Ти знаєш, що це не те саме, Флоріане.

Дорога веде їх через парк. На деревах нарешті з’явилося молоде листячко. Цьогоріч воно квітне пізніше — чи то через постійні дощі, чи то через прохолодну погоду. Кваршатські вітри зносять гілочки з дерев, а кронійські — лиш гойдають їх, але достатньо сильно, щоб листя злякано тремтіло.

— Хтось пам'ятає повороти? — питає Келла, озираючись. — Я майже ніколи не буваю у цій частині міста.

— Направо, — запевняє Рен. — Я відчуваю їхні душі та силу.

— Так рано? Що вони всі там роблять? До початку ще майже півгодини.

— Вони намагаються запровадити нові міри безпеки, — пояснює Флоріан. — От тільки не знаю, у чому вони полягають.

— Усе, що їм допоможе, — додає Рен, а тоді питає: — Там буде Вів’єн?

— Здається, вона не отримала запрошення.

— Шкода, я хотів поговорити з нею.

Келла ховає усмішку, опустивши голову. Флоріан ловить себе на тому, що ледве стримує свою.

— Вів’єн сумувала за тобою увесь цей час, — говорить він.

— Це те, що я йому сказала, — запевняє Келла. — Рен мені не вірить.

— Вірю, але я надто довго був бовдуром, — Рен кривиться.

Келла штовхає його ліктем.

— Ти і зараз бовдур.

— Красно дякую тобі, Келліно, — Рен широко всміхається та робить уклін, торкаючись долонею грудини в сорочці. — Я завжди був певен лише в твоїй думці.

Келла сміється і штовхає його ще раз.

Рен має рацію — прикрашена бібліотека повна кронійського керівництва. Вони ведуть стримані бесіди між собою, перевіряючи останні деталі підготовки. На підлозі розкидані подушки та ковдри, на невеликому столику стоїть посуд з печивом і цукерками та пляшками води. Вони намагалися створити невимушену атмосферу комфорту і їм це вдалося — ліхтарики біля кожного місця та різнокольорові зірки, які світитимуть, щойно світло вимкнеться. Вони залишили ще порожнє місце, якщо хтось з відвідувачів вирішить долучитися до них, і Флоріан певен, що таких охочих буде багато.

Вони проходять у кінець, махнувши рукою у бік пані Агати. Вона здіймає свою їм у відповідь, продовжуючи розмову з паном Ревером. Той відповідає за створення безпечного середовища, і мав би зробити найважливішу роботу — встановити майже непомітні сканери, які зафіксують усіх, хто пройде повз них.

— Як твої заняття з етикету, Флоріане? — запитує Рен, коли вони вмощуються на подушках у закутку.

— Вони досі не розпочалися.

— Досі? — дивується Рен.

— Гадаю, вони мають багато речей, які мають зробити, — розмірковує Флоріан. Утім, здивування Рена зрозуміле — його навчання проходило довше, але ефективніше. А от навчання Флоріана, тримісячне, короткочасне, ще навіть не набуло сили.

— Я думала, що з появою Винахідника стане легше, — зізнається Келла. — Вони так довго боялися, що і Бривія втратить свого Винахідника, але тепер…

Келла ніколи не доводить свою думку до кінця. Це і не потрібно. Флоріан і сам розуміє, в чому сенс. Вони так довго чекали на появу нового Винахідника, що втомилися. А на навчання — давно віддали свої сили.

Тому добре, що Флоріан здебільшого став відповідальністю Кваршату. Він мусить пізнати винахідництво швидко та в повному обсязі за той час, що йому надають. Неможливо, що він бодай щось не знатиме. Неможливо, щоб це сталося б, коли буде найгірше становище.

Тому час брати справу в свої руки.

— Я можу допомогти тобі з цим, — пропонує Рен стримано. — Я досі маю усі матеріали.

— Я буду дуже вдячний, Рене.

— Ти будеш у Кроневі на наступному тижні?

— Лише на святі, — відповідає Флоріан, і Рен киває.

Кімната поступово сповнюється людьми. Талановиті відходять ближче до стін, оточуючих бривійців по периметру. Кожен має щонайменше дві книги біля себе чи на колінах, і тихі шепітки розходяться від одного куточку до іншого. Флоріан розслабляє плечі, спираючись на стіну позаду себе та заплющуючи очі.

— А цей що тут робить?

Він ліниво повертає голову туди, куди вказує рука Келли. Вона супить брови, дивлячись у протилежний бік.