Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Лагідний янгол смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Лагідний янгол смерті"

390
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лагідний янгол смерті" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 87
Перейти на сторінку:
Окремо вручив коробочку з проявленою плівкою.

— Зачекай там, — він кивнув у бік приймальні фотоательє. — Я переберусь.

У гастрономі ми зупинилися біля винного прилавка.

— Що брати? — запитав я.

— Портвейн, червоний, — сказав Вітя. — Он там, зверху на полиці. Написано «Массандра».

З пляшкою ми зайшли до нього. Мешкав він у маленькому приватному будиночку, подвір'ям якого розгулювали кури.

— Я б залюбки горілки випив, — сказав він, сідаючи за стіл, застелений плямисто-брудною зеленою скатертиною. — Але зась.

— Печінка?

— Весілля, — видихнув фотограф. — Завтра весілля знімати, а це не можна робити тремтячими руками...

Він відкупорив бляшанку консервів, нарізав хліба, дістав тарілки, виделки та прості скляні келишки.

Доки ми пили й закусували, він жодного разу не згадав про мою плівку та фотографії. Розповідав про себе. Про те, як жив в Ужгороді, як був чудовим фотографом, але багато пив, і жінка зрештою вигнала його з дому. Попервах перебивався у друга, вони разом із другом пропили його два найкращі фотоапарати: «Пентакон» і «Нікон». Потім у Коломиї померла мати, залишила йому цей будиночок, і він довго не міг вирішити, що з ним робити. Спочатку хотів продати, але, знаючи, що в такому разі всі гроші процвиндрить на горілку, вирішив зробити по-іншому. Кинув пити й переїхав сюди. Одразу знайшов роботу в фотоательє. Інколи отримує якийсь підробіток у міліції — просто на машині забирають, і йому доводиться фотографувати місця злочинів.

Коли ми допили портвейн, Вітя зібрався з духом, підвівся з-за столу.

— Так, мені треба виспатися перед весіллям. А тебе, либонь, жінка чекає... Вона в тебе хто? Татарка?

— Казашка, — відповів я.

— Молодчага, — Вітя хитнув головою.

Я так і не зрозумів, у чому сенс його схвалення. Уже коли він проводив мене до хвіртки, сказав:

— Моя була мадяркою. Боже тебе збав від цієї національності...

Додому я йшов хвилин двадцять п'ять. Було ясно, хоча сонце вже котилося на захід. У спину дув прохолодний вітерець. Кілька разів по дорозі я перевіряв кишеню курточки, у якій лежав конверт із фотографіями і коробочка з плівкою.

Двері мені відчинила Ольга Миколаївна. Вона відразу відчула запах спиртного. Обличчя її набуло суворого виразу, вона озирнулася, перевіряючи, щоб поруч нікого не було, й зашепотіла мені повчально:

— Тобі цього не слід робити — з нашими хлопами пиячити. Вони лайдаки, а ти молодий, у тебе жінка файна!

— Більше не буду, — прошепотів я жартома і зазирнув спочатку на кухню, потім до вітальні.

— Гуля у тамтій хаті, — старенька кивнула на сходи. — Читає. За півгодини «Санта-Барбара», спускайтесь!

72

Зранку знову задощило. Я прокинувся голодний і з важкуватою головою. Гуля вже натягувала джинси.

— Де ти вчора був? — запитала вона мене, озирнувшись. — Повернувся такий веселий і неговіркий. І відразу спати ліг.

— Вибач. У фотографа посиділи. Нумо поїмо, потім я тобі дещо покажу!

По сніданку ми знову піднялися до себе в кімнату. Я дістав фотографії, розклав їх на столі. Зручно всівся й увімкнув лампу.

— А де мої фото? — запитала Гуля.

Я провів поглядом по розкладених знімках, але портретів Гулі не побачив. Перерахував знімки — їх виявилося тільки тридцять чотири.

— Напевно, не вийшли, — сказав я.

Ми разом розглядали знімки. Я відшукав ті три, на які звернув мою увагу Вітя. Передав їх Гулі, а сам роздивлявся інші. У мене вже не лишилося сумнівів, що всі знімки були зроблені на березі Каспію, неподалік від того місця, де я знайшов намет. Тут була й рибацька шхуна, спочатку далеко від берега, потім усе ближче й ближче. Потім човен із людьми між берегом і шхуною. Люди на березі — п'ятеро чоловіків — щось витягають із човна. Це було схоже на кадри зі старого фільму. І якби не ті три фотографії, то цікавість моя до цієї плівки вже давно згасла б.

— Так, — Гуля зітхнула. — Його вбили?

Вона повернула фотографії і обійняла мене ззаду.

— Напевно. Або помер від побоїв... — сказав я, розглядаючи знімок, на якому четверо витягували човен на берег. У човні лежали якісь мішки.

— Знаєш, — сказав я, позирнувши знизу вгору на Гулю. — Щось тут не так... Усі знімки, крім цих трьох, зовсім «мирні». Вони зняті ніби збоку, ніхто навмисно не позує. А тут усі дивляться у об'єктив, крім зв'язаного.

— Може, фотографували різні люди, — висловила припущення Гуля.

Я замислився. На фотографіях фігурували шестеро людей, включно зі зв'язаним. Але на одній окремій фотографії можна було побачити лише п'ятьох. На «могильному» знімку стояло четверо, а п'ятий мусив знімати. Отже, шостий справді був похований під піском з імпровізованим, майже блазнівським хрестом. Виходило, що знімки шхуни та човна з людьми, а потім тих п'ятьох, які зійшли на берег, були зроблені полоненим. Очевидячки, до того, як він потрапив у полон.

Я поділився своїми міркуваннями з Гулею.

— Отже, він стежив за ними? — сказала вона. — А навіщо?

Я знизав плечима.

— Колю, а давай розкладемо фото по черзі, як їх знімали.

Пропозиція Гулі мені сподобалася. Я дістав плівку, і ми вдвох, розтягнувши її перед запаленою настільною лампою, відшукували знімок, який відповідав кадру, й викладали його на столі рядком. Коли дійшли до двох останніх кадрів — перезирнулися. Замість портретів Гулі там була суцільна темрява.

— Нічого, ми з тобою у фотоательє сфотографуємось, — пообіцяв я.

Розкладені по порядку знімки підтвердили наші висновки. Людина з фотоапаратом чекала наближення шхуни, потім стежила за човном, у якому п'ятеро невідомих щось переправили на берег. Потім фотографа помітили, відібрали апарат, зв'язали і сфотографувались разом із ним. Тільки явно не «на згадку», інакше фотоапарат вони забрали б із собою.

— Дивно, що «Смена» лежала в наметі, — промовив я. — Я б на їхньому місці або забрав її з собою, або викинув у море...

— Пустеля — це те саме море, — сказала Гуля. — Усе, що б ти не кинув у пісок, за годину-дві буде вже під піском. Людей там нема, ніхто поруч не живе... Цікаво, вони ще живі?

Я придивився до облич людей на фотографіях. Їм було років по тридцять-сорок.

— Напевно, живі.

— Тоді треба знімки до міліції віддати.

— Ти що, — я повернувся до Гулі. — Що міліція з ними робитиме? Ми

1 ... 78 79 80 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лагідний янгол смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лагідний янгол смерті"