Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Незнайомка з Вілдфел-Холу 📚 - Українською

Читати книгу - "Незнайомка з Вілдфел-Холу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незнайомка з Вілдфел-Холу" автора Енн Бронте. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 117
Перейти на сторінку:
я спустилася вниз, то в їдальні була тільки вона.

– О, це ти, Гелено! – вигукнула вона.

Я мимовільно сахнулася, побачивши її, а вона зауважила:

– Гадаю, ми обидві розчаровані.

Я підійшла до столу і почала розставляти посуд.

– Сьогодні останній день мого зловживання твоєю гостинністю, – сказала вона, зайнявши місце за столом. – Ах, ось іде той, хто не радітиме цьому! – прошепотіла вона, коли до кімнати зайшов Артур.

Він потис їй руку і побажав доброго ранку, а потім, з любов’ю зазираючи їй в обличчя і тримаючи її руку, зворушено прошепотів:

– Останній… останній день!

– Так, і я встала ще удосвіта, аби пробути цей день із тобою, а ти, ледацюго…

– Але я думав, що теж прийшов рано, – зауважив він, – та бачиш, ми тут не самі…

– Ми ніколи не буваємо самі! – відповіла вона.

Але вони були тут майже самі, бо, насилу стримуючи свій гнів, я стояла біля вікна. Вони ще обмінялись кількома словами, які, на щастя, я не почула, та Анабеллі вистачило зухвальства підійти, покласти руку мені на плече і м’яко сказати:

– Ти не повинна шкодувати, що віддаєш його мені, Гелено, бо ніколи не зможеш кохати його так, як я.

Я спалахнула з гніву і відкинула її руку з такою відразою та обурення, що вона перелякалася і сахнулася назад. Артур засміявся, і той сміх привів мене до тями. Я промовчала і зневажливо відвернулась, шкодуючи, що так потішила його. Він ще сміявся, аж увійшов містер Гаргрейв. Не знаю, що він устиг побачити, бо коли він заходив, двері були прочинені. Він холодно привітав господаря дому і свою кузину, а на мене кинув погляд, у якому було співчуття, змішане із захопленням і пошаною.

– Скільки ще відданості ви заборгували цьому чоловікові? – пошепки запитав він, стоячи зі мною біля вікна.

– Ніскільки! – відповіла я.

І негайно повернувшись до столу, зайнялась приготуванням чаю. Він зав’язав би зі мною якусь бесіду, але вже почали збиратись інші гості, тож я більше не звертала на нього уваги.

Щоб не бачити леді Лоубаре, після сніданку я тихенько вислизнула з кімнати і подалася до бібліотеки. Містер Гаргрейв пішов за мною, наче йому треба було взяти якусь книжку. Він дістав якийсь томик із полиці, а потім підійшов до мене, поклав руку на спинку мого стільця і м’яко запитав:

– То ви нарешті вважаєте себе вільною?

– Так, – відповіла я, не ворухнувшись і не підіймаючи очей від своєї книги, – вільною робити що завгодно, лиш не ображати Бога і свою совість.

На мить запала тиша.

– Дуже правильно, – зауважив він, – за умови, що ваша совість не буде надто вже ніжною, а ваші уявлення про Бога надто суворими; та невже ви гадаєте, що Бог образився б, якби ви

подарували щастя тому, хто помер би заради вас, якби віддали йому ваше серце, тим паче що вам від цього не було б ніякої шкоди й ніхто про це не дізнався б?

Він казав це тихим ніжним голосом, нахилившись наді мною. Я звела голову і, дивлячись йому просто у вічі, спокійно запитала:

– Містере Гаргрейв, ви хочете образити мене?

Він не був готовий до цього. Помовчавши, він випростався і відповів із гордою печаллю:

– Я не мав такого наміру.

Я кивнула йому на двері, а потім знову повернулась до своєї книги. Він негайно вийшов геть. Можна було б відповісти йому словами, гніватися, кричати, – але така відповідь була найкращою. Яка це чудова річ – панувати над собою! Треба наполегливо розвивати у собі цю неоціненну якість – сам тільки Бог знає, як часто я потребуватиму її на тій тернистій, темній дорозі, що лежить переді мною.

Згодом я поїхала до Гроува разом із двома леді, аби дати Мілісент можливість попрощатися з її матір’ю та сестрою. Вони умовляли її провести з ними решту дня, а місіс Гаргрейв обіцяла привезти її назад увечері і залишатися з нею, аж поки гості поїдуть собі додому, тож назад верталися тільки ми з леді Лоубаре. Першу милю чи дві ми мовчали; я дивилася у вікно, а вона сиділа у кутку. Коли я змерзла від холодного вітру, що віяв мені в обличчя, а похмурий осінній краєвид із його мокрими полями та голими живоплотами почав викликати нудьгу, я відкинулася на спинку сидіння, й Анабелла з її звичною зухвалістю зробила кілька спроб зав’язати бесіду, але я спромоглася тільки на такі слова, як «авжеж», «ні» або «гм». Врешті я не витримала й відповіла:

– Чому вам так хочеться поговорити зі мною, леді Лоубаре? Ви ж маєте знати мою думку про тебе.

– Ну, якщо ти будеш такою лютою на мене, – мовила вона, – я не зможу цьому зарадити; але особисто я не збираюся ні на кого гніватися.

Наша коротка поїздка вже добігала кінця. Щойно відчинилися двері екіпажа, вона вискочила і пішла назустріч джентльменам, які саме поверталися з лісу.

Але з її зухвалістю ще не було покінчено: після обіду я зайшла до вітальні, і вона теж прийшла туди, але зі мною були діти і я приділяла їм всю свою увагу, вирішивши бавити їх, аж поки прийдуть чоловіки або приїде Мілісент зі своєю матір’ю. Маленька Гелена скоро стомилася і захотіла спати, аж леді Лоубаре спокійно підійшла і сіла біля мене.

– Завтра, місіс Гантингтон, – сказала вона, – я звільню вас від своєї присутності, чому, без сумніву, ти страшенно зрадієш, – та це й природно у твоєму стані; але чи знаєш ти, що я зробила тобі велику послугу? Сказати тобі яку?

– Я буду рада почути про будь-яку послугу, яку ти мені зробила! – мовила я, вирішивши зберігати спокій, бо знала з тону її голосу, що вона хотіла спровокувати мене.

– А ти не помітила, що містер Гантингтон змінився на краще? Хіба ти не бачиш, яким тверезим, помірним чоловіком він став? Ти з жалем спостерігала ті сумні звички, яких він набрався, знаю, що ти докладала всіх зусиль, аби він позбувся їх, але без особливого успіху, поки я не прийшла тобі на допомогу. Я сказала йому буквально у двох словах, що не могла бачити, як він доводить себе до такого стану, що я припиню… байдуже, що я сказала йому, але він від того змінився на краще, й ти маєш подякувати мені за це.

Я підвелась і подзвонила, щоб прийшла годувальниця.

– Але мені не потрібні подяки, – продовжувала вона, – єдина винагорода, яку я прошу, це щоб ти піклувалась про нього, коли я поїду, і не підштовхувала його різкістю і зневагою

1 ... 78 79 80 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайомка з Вілдфел-Холу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незнайомка з Вілдфел-Холу"