Читати книгу - "Том 11"

на горі, хоч долина сама досить високо положена, тим часом, живучи там, завважила, що завжди, як заберусь вище в гори, де вже ніякого сліду міського нема, то зараз мені дихати вільніше і більше енергії почувається; та перебиратись було вже трудно (повірте на слово, бо довго описувати, чому власне). Все-таки я завважила, що стала поправлятись, але остатніх тижнів 11/г так припустив дощ, що зіпсував мені геть настрій і з’явилось щось наче пропасниця, маленька, без жадної правильності в нападах, якась капризна, тривала дуже недовго і таки ще в Кимдол[унзі] минула без жадних ліків. Кашель було відновився, знов два-три рази трохи об’являлась кров (прожилками в мокроті) і скілька днів обридав мені якийсь противний залізний смак після кашлю, нарешті се минуло, але кашель таки не минув. Вернула я до Чер-нівець і ото вже роздумувала, щоб додому вертати, та надійшли ваші листи, тим часом я знов трохи киснуть

почала: нічого виразного, тільки упадок енергії (остатніх днів три), малокровний стан голови (се трудно описать, але здумайте собі той стаи, коли занадто довго просидіти в воді), кашель то менше, то більше. Отож я сьогодні знов пішла до того самого лікаря. Він ще уважніше оглянув мере і сказав, що катар таки не минув, хоч, на його думку, поменшав, але що загальна поправка дуже-дуже незначна. Сказав, що, певне, я завжди буду більш чи менш анемічною, але в такій мірі, як тепер, то не годиться і треба конче поправитись, з огляду на Anlagen та й на нерви, що мусять нібито теж поправитись вкупі з загальним станом (вони, може, й так поправились, бо в Кимп[олунзі] ні одного нападу не було і тепер нема). Знов повторив, що слід мені жити в горах, і то чим вище, тим лі п ш е (скілька раз наказав) , і то жити, а не ходити на гори, вибрати місце з дуже чистим повітрям, пити багато молока (сього я досі не робила), ну і триматись звичайних гігієнічних приписів. В болотяному і низькому місці боже борони жити! (Adieu Колодяжне!) Я знов спитала, як і той раз, чи до санаторії не треба, сказав, що не треба, а тільки що звичайне гігієнічне життя десь високо в горах буде багато значити для всіх трьох моїх бід: анемії, катару і нервів.

Отже, я тепер на розпутті і не знаю, що почати: чи вертатись просто додому (в Гадяч), зваживши, що Anlagen то ще не справжня слабість, чи таки їхати в гори. Тут мені радять одне місце в руській Буковині (ще за Вижницею, близько Чорногори), високо на 1000 метр[ів] над рівнем моря, не город, не містечко і навіть не село, а так собі «колонія» для літніх мешканців, з закладом4 купельовим і з хатками типу chalets203 (а не великих будов санаторських), кажуть, що там є весь потрібний комфорт і не нудно, бо русини всі з’їздяться туди на поправку, так що завжди якесь товариство єсть. Околиця, судячи по фотографіях, гарна (впрочім, вся Буковина гарна), і хати, як з тих же фотографій видно, таки іменно на горах і в самісінькому лісі смерековому стоять.

То ж якби зважити не їхати додому, то я поїхала б туди, пробула б з місяць, а там, якби ще не стало ліпше, може б, далі в Європу забралась і віддала б себе в лапи

якійсь «знаменитості». Тим часом же думаю, що не варт мені ще ні до Відня, ні в інше велике місто їхати, бо коли мені там те саме скажуть, що тут, то буде даремна трата і коштів і сили, бо життя в великому місті мені тепер вадить, я от навіть з Чернівець, чекаючи вашої відповіді, втечу в одне поблизьке село, бо місто, видимо, зле на мене впливає.

Я думаю, що розказувати всі оці деталі мамі не слід би (врешті, як уиажасте),— все-таки се її може налякати. А папі я оце нарай коротко напишу в Київ, коли ж вія тепер в Колодіяжиому], то покажіть йому сього листа.

Відпишіть мопі зараз (па чернівецьку адресу) вашу раду, бо я (може, від анемічного етапу голови) чогось ні на щось зважитись не можу. Завтра пишу вам про іпші справи, а тепер будьте здорові.

Ваша Леся

144. ДО М. І. ПАВЛИКА 6 липня 1901 р. Чернівці Чернівці, Новий світ, 61,

Шановний друже!

Добре, що-сьте мені по щирості написали про Вашу уразу проти мене: так завжди і краще, і справедливіше, бо дає можливість обвинуваченому виправдатись. Отже, коли я була у Вас тільки раз, то не через те, щоб не ін-тересувалась Вами чи справами, а через те, що була дуже розклеєна і втомлена і на велику силу успіла побувати хоч по разу, де мені було цікаво і потрібно (і то далеко не скрізь!). Вас я ждала в отелі далеко довше призначеного часу, може, або я не добре почула призначений від Вас час, або Ви забули мій,— у всякім разі се було дуже прикре для мене непорозуміння... Про візити д. Лозин-ського мені в отелі ніхто нічого не казав, хоч я завжди питала портьєра, чи не приходив хто до мене,— я се вперше сьогодні з Вашого листа довідалась про ті візити. Я дуже прошу Вас, перепросіть за мене д. Лоз[инського] і скажіть, що я дуже жалую на таку нашу «незустріч» і постараюся направити втрачене, як буду на поворіт у Львові. Рівно ж тільки тепер я довідалась, що Ви поси-лади мені «Громадський] гол[ос]»7 певне, се було тоді, як я була в Кнмполупзі, і коли б Ви написали на опасці, що то для мене, то мені б туди переслали. Ті газети і книжки, що Ви лишили у портьєра, я маю, а за дарупок їх (мені) щиро дякую. Отже, бачите, що всі Ваші урази походили тільки з непорозуміння; що все тільки що написане— щира правда, я сподіваюсь, Ви не сумніваєтесь, бо я ж досі не дала Вам приводу сумніватись в моїй правдивості супроти Вас, через те я не буду ображати ні Вас, ні себе надмірними запевненнями: хай буде слово ваше «так» — так і «ні» — ні. Так найкраще, правда?

За те, що Ви було «усумнилксь» в мені на якийсь час, я не ображаюсь, бо розумію (може, з власного досвіду) психологію