Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

ціль було точним («А воно не буває неточним, — подумки завважила Тарасваті, — позитронні мізки не помиляються»), якщо постріл буде здійснено саме по кораблю, а не по одному з імітаторів, якщо сила променя не послабне («Це взагалі дурниця»), то зачеплена променем частина «Капітана Паландо» перетвориться на гарячу пару. Якщо шлях променя, не допусти Творцю Всеблагий, пройде крізь паливні баки або трубопроводи, то весь корабель стане дуже розрідженою сферичною молекулярною хмарою діаметром у сотні тисяч кілометрів.

«Фіксую відділення від ворожого корабля п'яти касет», — почула Знаюча голос другого пілота.

«Ось і кінець, — вирішила Преподобна сестра Тарасваті. — Позитронний мозок ка-ікс-сімнадцятого вирішив зробити п'ять пострілів одночасно — чотири по імітаторах, які запустили з «Паландо», і один у реальну ціль. Ворог вирішив підстрахуватись і не залишив їм жодного шансу. Їй, високородній жриці з клану Аман, залишилось жити не довше тридцяти п'яти секунд. Нехай Творець пробачить їй все! Цинкар нхетва!»

І вона почала шепотіти таємну прощальну молитву, у якій просила Бога доєднати її душу до сонму безсмертних вищих створінь, що гріються біля благих вогнищ Істинного Світла.

«Ми вийшли на дистанцію. Відділяю дві касети», — сказав Аннадір.

Отже, безпілотник теж загине. Через шість секунд після того, як зникнуть їхні тіла, зникне і він, вражений гамма-променями двох касет з «Паландо». Знаюча почала рахувати останні секунди свого життя — і в цю мить, розсуваючи смертне рахування, до неї прийшло раптове знання: «Смерть померла».

Пройшло ще двадцять секунд. Вони не розсіялися околицями старенької зірки Таліс. Потім корабель двічі труснуло. Це вибухнули касети, запущені з «Капітана Паландо».

«Два влучання, — підтвердив другий пілот. — КХ17 знищено».

Тарасваті почула важкий («Бегемотський», — подумала вона.) видих капітана. Аннадір зняв шолом.

— Що це в біса лисого було? — запитав він і провів рукою по голові. Її голена поверхня вкрилася рясним потом. — Чому та клята бляшанка не активувала свої касети?

— Для виконання останньої з ланцюга команд крейсер повинен був отримати пряму санкцію від імператорського комунікатора. Наказ із місячної бази, — пояснила Тарасваті. — Санкція мала надійти через Білий Камінь, приєднаний до позитронного ядра супремуса ка-ікс-сімнадцятого. Але наказ не прийшов.

— Імператор нас пожалів? — пирхнув другий пілот.

— Заснув, напевно, або ж наложницю пердолив, — припустив другий пілот.

— Комунікатор сконструйовано таким чином, що імператор міг санкціонувати постріл навіть уві сні, — похитала головою жриця.

— Це як?

— Є така технологія відстороненої активації ментального сенсора. Неспеціалістам пояснити важко.

— Ну й біс із нею, з тією активацією… Ви, сестро, знаєте, що сталося насправді?

— Імператор мертвий, — оголосила Знаюча. В цих її словах бриніла, співала і рвалася на волю недоречна для Преподобної сестри тріумфальна радість.

18

Борт лінкора першого класу L1 «Айн Соф»,

орбіта Місяця, супутника Землі (0КА01:3а).

Сонячна система.

23 октомбрія 416 року Ери Відновлення

Туре Шактірі Другий наштовхнувся на портрет випадково. Він прискіпливо оглядав свої тимчасові апартаменти і вже пройшов через приймальню до робочого кабінету, коли щось наче прошепотіло йому у вухо: «Стій!» Імператор зупинився, озирнувся. І відразу його побачив, цей портрет. Він висів на протилежній стінці, правіше від входу до приймальні. Великий, у рамі кольору старого срібла.

На портреті було зображено імператора Сіорана Шостого, останнього монарха з Дому Тізе, бічної лінії великої династії зоряних мандрівників і володарів. Саме за його правління було завершено будівництво лінкора, і портрет шостого із Сіоранів в апартаментах «Айн Софу» був більш ніж доречним. Правлячий імператор знав правду про смерть цього монарха. Його було вбито за наказом діда Туре Шактірі Другого — тодішнього канцлера Іріте Ойзеле. Батько розповідав імператорові, що дружина Іріте — піфійка Ківа — була категорично проти цього вбивства. Вона благала чоловіка не давати санкції на злочин, не наражати себе і нащадків на кармічний гнів вищих сил. Але канцлер сподівався не на пророцтва Знаючих, а на крихітних мікророботів, здатних вночі підкрастися до сплячого і залишити на шкірі маленьку крапельку контактної отрути.

Імператор дивився на портрет і намагався уявити собі, як це було. Зграйка мікроскопічних механізмів, менших за блоху, набагато менших, неквапом злізає зі стін. Ось вони оточують сплячого Сіорана, атакують… Ні, напевне, все було не так. Робот-убивця був одним-єдиним. Він ховався у ворсі килима. Або сховався під таким ось портретом. Тоді, здається, ще не було сканерів, здатних виявляти такі малопомітні псевдожиттєві форми. А може, й були, але зрадники, підкуплені дідусем Іріте, їх вимкнули. І тоді робот почав свою чорну справу. Він виліз зі своєї криївки і поповз, поповз…

Імператора пересмикнуло від обридження. Ще трошки, і він зірве з себе одяг і шукатиме на тілі затаєних маленьких убивць. Такі істеричні напади траплялися з ним усе частіше. Він знав, що це лише невротичні примари, але нічого не міг з цим удіяти. Йому треба було відволіктися, перемкнути уяву на інші теми й образи. Раніше йому допомагали наложниці й професійні організатори костюмованих оргій. Але останнім часом він почав боятися наложниць. Серед них могли опинитися замасковані вихованки піфійських жриць. Майстри оргій тинялися без роботи.

Туре Шактірі наблизився до портрета. Його було виконано з використанням невідомої імператорові технології. Масивне, з важким підборіддям, обличчя Сіорана Шостого тьмяно відблискувало чи то міддю, чи то червонуватим металізованим лаком. Темно-бордове тло портрета щільно вкривали химерні рельєфні візерунки, залишені тонким інструментом.

«Добре бути художником, — подумав Охоронець прав і свобод світів. — Малюєш собі портрети, пейзажі, заробляєш гроші й безсмертну славу, кохаєш красивих натурниць і не боїшся, що одна з них у найніжнішу мить прокусить тобі шию. Насолоджуєшся радощами життя. Спокійно спиш. І не шукаєш мікровбивць у власній білизні».

Розуміння виникло в нього, як острів серед неспокійного океану. Він навіть не здогадався, а відчув усім своїм єством, що вороги чудово інформовані про його фобії. Вони знають, що більше за всі жахи світу він боїться невидимих нанороботів, запрограмованих на атентат. І вони грають на його фобіях, немов на інструментах… Підкидають йому якісь бридкі грудки пилу і змушують його тікати з бази як останнього страхополоха… Ні, це неправда. Є щось таке, чого він боїться більше, ніж роботів-убивць. Телепатки з Піфії. Синьоокі відьми, невідворотні, всюдисущі і невблаганні. Жриці смерті. Кров прилила до обличчя монарха.

І в ту мить, коли образи піфійських відьм в його уяві стали межово чіткими, майже фізично відчутними, йому здалося, що око намальованого Сіорана ворухнулося.

«Що ще за маячня!» — Туре Шактірі нахилився до портрета і побачив, що в оці Сіорана з'явився маленький отвір. Зовсім крихітний, не більше за міліметр у діаметрі.

«Гніздо