Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

— Якось недобре це, — засумнівався Ліберман.

— Це класова боротьба! — відрізав Люшков. — Вороги мусять або померти, або працею служити революції! І це дуже дієвий метод перековки! Всю контру, всі соціально-ворожі елементи можна під контролем тримати і ще користь для перемоги всесвітньої революції мати! Уявляєш, скільки всього можуть зробити сотні тисяч таких робітників! А утримувати їх коштує копійки! Тут же навіть на охорону не треба витрачатися! Та це скарб, не гірший за те золото!

— Ну не знаю, — скривився Ліберман.

— Що там знати! Провести допити місцевих, дізнатися всі подробиці. Як катувати, чим годувати, ну і так далі. А я буду в Москві ставити питання про поширення цього досвіду всією країною. Думаю, що досить вже сподіватися на всіляких чудовиськ. Що дракон, що Шпиль виявилися абсолютно неконтрольованими! А от з переробки ворогів революції на її робітників користь буде неабияка! — Люшков був у захваті, радів, що його поїздка до Охтирки матиме користь для революції.

Між тим, аероплан летів. Позаду лунало ревіння Шпиля, але воно ставало все тихішим. Дубківський впевнено керував літаком, Чет та Міра цілувалися на задньому сидінні.

— Гей, тихіше там! А то аероплан розвалите! — жартівливо крикнув сотник на парочку.

— А де твоя кохана? — спитала Міра. — Вона ж наче в Охтирці була?

— Померла від тифу, — збрехав Дубківський.

— Вибач.

— Та нічого, життя триває. — Дубківський намагався посміхнутися, але виходило це в нього не дуже добре. Він сумував за Оксаною, але що він міг зробити, коли вона зрадила його. І нехай! Служитиме Україні, вона буде дамою його серця! Дубківський закрутив головою, на очах у нього виступили сльози. Сильно вже любив він Вітчизну.

Життя їх склалося по-різному. Чет та Міра дісталися до Англії, а звідти подалися до Австралії, де згодом купили ферму. Дубківський осів у Празі, де спочатку займався політикою, а потім почав працювати у цирку.

Так, у цирку. Дубківський на сцені показує різні фокуси, а потім знімає циліндр і демонструє свої величезні вуха. Публіка у захваті, вибухає оплесками. Дубківський вклоняється і махає вухами, наче птах крилами. На сцену летять букети. Афіша «Людина з найбільшими вухами у світі» з портретом Дубківського і смішному улипнутому костюмі. Виглядає так, що золото він віддав Україні, але це їй не допомогло.

Улітку 1945 року за Дубківським прийшли з НКВС, яке тоді провадило арешти у Празі, видаляючи ворожі елементи. Хтось і сказав про циркача, який у двадцяті часто виступав на мітингах, де таврував радянську владу, а в часи окупації смішив німецьких офіцерів, щоб не відправили до концтабору, як каліку.

Дубківський сидить за столом у гримерці. У двері до нього стукають озброєні люди, кричать російською, щоб відкривав. Нарешті виламують двері, заскакують до кімнати, бачать Дубківського, який спокійно сидить за столом.

— Руки догори! — кричать йому енкавеесники і наставляють пістолети та гвинтівки. Дубківський піднімає обидві руки.

— Всі зайшли? — спокійно питає колишній сотник.

— Всі! Ми арештуємо вас, як ворога народу! Вставай, вухастий! — говорить один з прибулих. Інші бачать, що арешт буде легкий, опускають зброю.

— А ось ображати мене не треба, — каже Дубківський. Робить рух ногою, у столі випадає планка, там видно кулеметний ствол, який починає плюватися вогнем. Дубківський з піднятими догори руками січе з кулемета, поки всі енкавеесники не падають. Тоді Дубківський встає. Виявляється, що руки, які він підняв догори, несправжні, з дроту. А справжніми він стріляв з кулемета. Підводиться з-за столу, бере чергову валізку, яку підготував, ще як тільки Червона армія наближалася до Праги, переступає через трупи.

— Думали, так легко взяти Дубківського! Та я ж фокусник! — каже він і сміється. Тікає геть. І з цирку, і з Праги, і з Чехії.

Комісар Генріх Люшков зробив блискучу кар’єру. Спочатку займався промисловим шпіонажем у Німеччині, потім керував НКВС, спочатку в Азовсько-Чорноморському краї, а потім на Далекому Сході. Там організовував репресії. Тільки у 1937–1938 роках у Далекосхідному краї було репресовано 250 тисяч чоловік, з них 7 тисяч розстріляно. У Середню Азію були депортовані близько 200 тисяч корейців. За ці заслуги Генріху Люшкову був вручений орден Леніна.

Банкет з нагоди нагородження у найкращому ресторані Владивостока. Стіл, уставлений різними стравами, серед яких виділяються блюда з величезними крабами і фарширована рибина у два метра завдовжки. У голові столу стоїть з келихом сам Генріх Самуїлович. Він майже не постарів, такий самий моложавий, з чорним сторчкуватим волоссям без сивини. У нього впевнений погляд і веселі оченята. Тримає в руках келих з шампанським і обводить поглядом гостей.

— Я дуже радий і гордий, що своєю службою нашій радянській батьківщині зміг заслужити цей орден. Але я знаю, що мої заслуги і здобутки — то ніщо у порівняння з заслугами і здобутками нашого дорогого вождя Йосифа Віссаріоновича Сталіна!

Усі гості дружньо підводяться і починають аплодувати.

— І ось за нього я і піднімаю цей келих! — Люшков випиває шампанське до дна, і всі гості роблять так само. Не можна залишати на сльози, коли п’єш за Сталіна. За таке і посадити можуть.

У середині 1938 року, в рамках боротьби з людьми наркома Миколи Єжова, у Владивосток прибули високопосадовці НКВС Лев Мехліс та Михайло Фриновський.