Читати книгу - "Гірка правда"

Тієї ж ночі спалили й вбили бандерівці сусідів наших -Білоскурського і Барановського. Тієї ночі спалили й повбивали ще інших з нашого невеликого села, але прізвищ їх не пам'ятаю.

Після того ми подалися до села Заруддя, де переховувала нас наша, українська по матері, родина.

Т.Г. з Глухолазів, Польща, пише: Жили ми в польському селі Чайків, пов. Сарни. В червні або липні 1943 року з боку українських сіл над'їхали перед обідом бандерівці на конях, від села Хіноча. Оточували будинки, підпалювали їх, а тих, хто з них утікав, убивали сокирами, багнетами. Так вимордували шість родин, а їхні будинки спалили. Повбивали з родини Романовських, Мандрих, Якимовича, Гродовських і ще двох. УПА не боролася з німцями. До війни не було ворожнечі між українцями і поляками.

Е.Б. зі США: жили ми в селі Радохівка, гміна Клевань. У березні 1943 р. опівночі упівці підпалили будинки сусіда Янчарка. Ми не спали вдома, тільки в схованці, неподалік від хати, а одна особа з родини завжди вартувала. Тому бачили ми, як ідуть з боку української Радохівки постаті, навпростець, не дорогою. Підпалили хату Янчарків, а хто з неї утікав, по них стріляли. Врятувався тільки син Ян, решта згинули: Якуб Янчарек, його жінка, його мати, син Януш, дочка Льодзя, друга дочка з немовлям. Жертви бандерівці вкинули в колодязь. Ми після цієї події втікли до Клеваня.

Моя мати була вбита в травні того ж року - йшла до села і застрелили її, мала теж розбиту голову. До війни з українцями ми жили в згоді.

М.П. зі США: На село Дубовицю бандерівці напали 6-го квітня 1943 р. о годині 11-тій. Батькам Юзефа Москаля казали виносити з хати цінні речі, потім увіпхнули їх назад у хату й підпалили її. Ошкробу застрілили коло млинівки. Жінка Ошкроби ховалася у підвалі з дочкою і внуками, то вкинули туди гранату. Г. Павловська ночувала в українців, в Ілька Гуменного, разом з малими дітьми. її звідти витягнули, били, щоб сказала де чоловік. Запровадили її до Онуфрія Баланди, котрого били за те, що помагає полякам. Було багато українців, котрі помагали полякам - Іван Чміль, що інформував про заміри бандерівців, Юсько Федишин, священик Софрон Іванчишин. А син священика, Микола, відмовився від церкви і пристав до бандерівців. Мене і брата переховували Володя Кухар, а батька - Данило Сплавінський. Ілько Гуменний переховував Г. Павловську з дітьми і Стефанію Райца. Юзефа Ортеля з жінкою і дітьми бандерівці вкинули у вогонь, в палаючу хату на Вірхні. Всі загинули. Одна особа вискочила з вогню, то один українець завіз її до шпиталя в Калуші, але її так і не врятували. Чотири особи з родини Свєжевських ішли з Войнілова до Калуша і всіх їх вбили бандерівці. В Дубовиці було 400 хатів і тільки 5% поляків. Під час нападу згинуло 18 осіб. Багато українців помагали полякам. Як німці почали відступати, то молоді українці сходилися і радилися - що робити з поляками? Михайло Кумців казав, що поляка вбити легше, ніж горобця.

З.Х. з Польщі, місто Валч: Село Миколаївка, парафія Корець, на Волині. Напад бандерівців мав місце 29.04.1943 р. вдосвіта. Бандерівці, що верталися з Кобильні, напали на польські родини Брухлівських і Загадлів. Бандерівці увійшли до нашої хати й почали мордувати, колячи багнетами. Принесли солому й підпалили. Мене теж пробили багнетом і я знепритомнів, падаючи на тітку. Коли полум'я добралося до мене, я опам'ятався, вискочив крізь вікно. Бандерівців уже не було. Мій стогін почув сусід, українець Спиридон, він заніс мене до іншого українця - Безухи, котрий кіньми завіз мене до Корця до госпиталя. Внаслідок нападу згинули - тут перелік 14 осіб: прізвища, імена, скільки років, між ними була вагітна 20-річна жінка. Ця особа - З.Х. - додала до реляції фотокопії метрик смерті, писані місцевим парохом.

Г.К. зі США: 14 липня 1943 р. в Колодні бандерівці замордували 300 людей. Зігнали, казали їм покластися, мовляв, робитимуть обшук за зброєю. І в лежачих почали стріляти. Наочний свідок - Антек Полюля, що сховався у стодолі материної сестри. Бандерівці з Колодна: Андрій Шпак, Семен Коваль, Володя Сничишин; з Олешкова - Павло романчук. Інших прізвищ не знаю. До мордів підбурював піп, під час процесії казав: Будемо святити ножі, щоб кукіль з пшениці вирізати.

В.В. з Великобританії подає, що 12.07.1943 р. в селі Загаї, пов. Горохів, бандерівці вбили - і тут список 165 прізвищ, імен, скільки років, між ними немовлята, маленькі діти, вагітні жінки, старі. Він каже, що співжиття з українцями до війни було добре, ворожнеча почалася тоді, коли Гітлер почав обіцяти вільну Україну.

Г.Д. з Польщі: У вівторок, 14 липня 1943 р. у селі Сілець, повіт Володимир Волинський, українці вбили двоє старших людей - Юзефа Вітковського і його жінку Стефанію. їх застрілили у власній хаті, яку потім підпалили. їхні дорослі діти день перед тим утікли до Володимира Волинського, а старші люди не хотіли залишати своїх хатів. Після полудня того ж дня сокирами вбили двоє старших людей Міхаловичів і їхню 7-річну внучку, старше подружжя Гроновичів і господиню ксьондза на імя Зофія. У вбивствах брав участь Іван Шостачук, котрий до війни був у польському війську капралем і змінив тоді віровизнання на римсько-католицьке. Його молодший брат Владислав, православний, остеріг родину Морелевських (батька й чотири дочки) і родину Міхалковичів (батька і дві дочки) і через це вони врятувалися. У банді був українець - Юхно, котрий вбивав поляків, а його батько врятував родину Стичинських. До війни стосунки з українцями були добрі, псуватися почали на початку 1943 року, коли з Львівщини і Станіславівщини почали напливати агітатори, які бунтували українську молодь, обіцяючи вільну Україну. Не всі піддалися підшептуванню, зокрема ж не піддалися люди старші. Вчительку початкової школи Майю Соколів, дружину завідуючого школою, яку прислали до Сілець з Совєтського Союзу, росіянку, разом з чоловіком, матір'ю і однорічним синком Славком утопили в колодязі.