Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

У 1946 році бандерівці вбили чотирьох українців, які були проти вбивств поляків і раніше надавали їм допомогу: Івана Виграновського з дружиною, їхнього шурина Дмитра Какалюка та студента Івана Коваля.

Джерело: K. Kurpisz, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1997, № 25, с. 14; H. Komański, M. Darowski, Powiat Rawa Ruska, ч. 1, там само.

Ликошин, ґміна Телятин – польсько-українське село, яке налічувало понад 500 мешканців.

28 серпня 1944 року члени УПА оточили польську частину Ликошина, вбивали витягнутих із хат та зустрічних мешканців. Маріанна Романчук з шестирічною дочкою вирішила втікати: «Ми почали тікати, а за нами групка дітлахів. Я сама не знала, куди біжу. Налякані й заплакані, ми забігли до обійстя Анни Новосад – українки. Мішаною польсько-українською мовою я почала благати, щоб вона нас заховала. Анна Новосад стояла налякана і не могла вимовити слова. [...] Одна з доньок Анни вибігла перед хату і крикнула матері: Не приймай ляхів, бо і нас вб’ють. Але втрутилася друга дочка, яка почала її намовляти, щоб нам допомогла. Анна Новосад, довго не роздумуючи, кивнула на нас і почала розпихати по різних закутках своєї хати. Завдяки ній ми уникнули неминучої смерті, а разом з нами четверо інших дітей».

Джерело: Свідчення Маріанни Романчук, [у:] Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 267.

Потуржин, ґміна Потуржин – село з перевагою українського населення над польським.

Станіслава Старчевська згадує атаку членів УПА на село 1 квітня 1944 року. «Мене зі сну вирвала стрілянина [...] Я почала втікати, хоч не знала куди. Забігла до обійстя українця Іллі Радом’яка. Там вже було декілька поляків. Ми благали про заховання. Господар без слів нас сховав у своїй хаті. Завдяки йому врятувалося мабуть десь 15 осіб».

Джерело: Свідчення Станіслави Старчевської, [у:] Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 274–275.

Терношин, ґміна Терношин – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1200 мешканців.

У ніч з 17 на 18 березня 1944 року УПА вбила близько 80 осіб. «Цієї ночі було також відмічено приклади героїзму деяких українців. Наприклад, Василь Костюх у своїй садибі затаїв близько 30 поляків, завдяки чому вціліли, між іншим, Франциск Вавжищук з родиною, Ян Копель, Владислав Пьотровський, Антоні Левандовський та Малонь з 4-особовою родиною».

У своїх спогадах Тадеуш Вольчик подає, що його родина про атаку була попереджена українцем Ґрохольським, а вижила, сховавшись у коморі іншого українця, Максима Біди, який приховував там ще кільканадцять осіб, переважно жінок з дітьми.

Джерело: Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 283. Єжи Венґерський подає, що атака відбулася з 18 на 19 березня і загинуло близько 60 осіб (Armia Krajowa – oddziały leśne 19 pułku piechoty, Kraków 1993, с. 41); T. Wolczyk, Tarnoszyn w ogniu, Chełm 1998, с. 23.

Ходиванці, ґміна Ярчів – польсько-українське село.

У ніч з 12 на 13 квітня 1944 року відбулася атака УПА на Ходиванці і колонію Плебанка. «Польські хати в Ходиванцях були тільки частково заселені, тому що багато поляків вже перемістилися на території, які контролював польський рух опору. Частина людей залишила село в день перед нападом, про підготовлюваний напад повідомлена однією з українок».

Джерело: Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 261–262.

Белз, Сокальський повіт, Львівське воєводство

У 1945 році священик Каня під час проповіді засуджував польські напади на українців, за що УБ хотів його арештувати, отже влітку того ж року він утік з містечка. За українкою, Анною Кіт, священик Каня виставив їй римо-католицьке свідоцтво про народження.

Джерело: Спогад Петра Школи, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 215; Спогад Анни Кіт, дівоче Леськів, там само, с. 319.

Бінчарова, Новосанчівський повіт, Краківське воєводство

На початку липня 1947 року Семан Мадзелян, призначений разом з іншими мешканцями села до виселення в рамках операції «Вісла», був свідком, як старик-поляк знаком хреста благословляв кожну проїжджаючу підводу з від’їжджаючими українцями.

Джерело: Спогад Семана Мадзеляна, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 24 (у спогаді село зветься Більцарева); див. також: S. Madzelan, Spowiedź z nie popełnionych grzechów, [у:] Mniejszość w warunkach zagrożenia. Pamiętniki Łemków, Wrocław 1996.

Вербиця, Томашівський повіт, Ряшівське воєводство

Солдат ВП став на захист українки, яку бив інший солдат.

Джерело: Спогад Стефанії Левко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 80.

Вільшаниця, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

Дві польки у Вільшаниці остерегли жінок, які поверталися з СРСР у Команчу, щоб ті оминули Угерці, тому що там військо.

Джерело: Спогад Юлії Кошіль, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 272.

Вітольдів, ґміна Порицьк/Павлівка, Волинське воєводство

Після вбивства 11 липня 1943 року членами УПА декількох поляків з родини Стащиків і Станкевичів з Володимира-Волинського, прибули озброєні польські залізничники, серед них брати Станкевичі. Вони піймали українця Штикалу як підозрюваного у вбивстві. Чеслав Стащик заступився за українця, стверджуючи, що той «не міг вбити». Штикалу відпустили вільно.

Джерело: AW II/2665, C. Staszczyk, Oświadczenie w sprawie mordów w Kolonii Witoldów pow. Włodzimierz Wołyński gmina Poryck, арк. 3–4.

Воля Крецівська, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

Два поручики ВП погодилися на невиселення до СРСР однієї