Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

А обставини вимагали швидких і рішучих дій, щоб захистити правий фланг і тил центральдій групі.

Розглянемо докладніше цю справу.

На фронті змагалася лише 3-тя Залізна, переможна дивізія.[57]

Повстанську групу Ю.Тютюнника (Київська дивізія) було розміщено в районі Ворошилівка-Тиврів. 9-та Залізнична дивізія, слабенька чисельно, зосередилася в Жмеринці. В цьому ж районі вже стала й 11-та Галицька бригада.

Справи з 2-ю дивізією (Січ) не було ще остаточно залагоджено. Нарешті було вирішено не розформовувати її, а призначити їй нового начальника, полковника Бондаренка. Але отаман Божко не здавав своїх позицій і погрожував «збройно оборонити свої права». Треба було ліквідувати цього напівбожевільного отамана. Це тертя прикро відбилося на боєздатності 2-ї дивізії.

Лишалася ще не досить витривала Волинська група, що перебувала в цей час в районі Війтівців.

Волинці не брали участи в боях уже біля 3-х тижнів. Новий командувач Волинської групи полк. Осмоловський працював над упорядкуванням її. Щоб реорганізувати цю групу і зміцнити її, за Начальника Штабу групи призначено Генштабу полковника Мішківського. Цей видатний старшина значно спричинився до відновлення її боєздатности.[58]

Командармом Наддніпрянської призначено отамана В.Тютюнника, Начальником Штабу – от. Сінклера, 1-м генквартом – полк. Капустянського, другим – от. Янушевського.

Фактично персональний склад ШДА увійшов цілком до Штабу Наддніпрянської армії.

Командармові Наддніпрянської підлягали також усі повстанські відділи на терені України, і від нього одержували зарядження.

Як бачимо, лише одна дивізія була на бойовому фронті Наддніпрянської армії, решта частин допіру скупчувавалися.[59]

Отже, сили Наддніпрянської армії були, порівнюючи, невеликі, ще до того й розпорошені, а завдання дуже важливі.

Заходи ШНА до зміцнення армії.

Командування Наддніпрянської армії брало під увагу ці обставини і хотіло підсилити свій склад. На нараді 10.VІІІ, що відбулася в Кам'янці під головуванням от. Петлюри, представники Наддніпрянської армії просили Шефа Штабу от. Юнакова і генерала Курмановича, щоб до Наддніпрянської армії було приділено щонайменше дві бригади галичан. ШГО не пристав на це. От. Сінклєр мав палку розмову з вищими чинниками Головного Отамана з приводу завдань, які покладено на Наддніпрянську армію. Він зазначав, що Наддніпрянська армія здужає боронити лише напрямки Вапнярка-Бірзула, Христинівка-Тальне, Христинівка-Умань, висунути ж будьяку частину далеко на північ на Володарку (за 15 верст на схід від Сквири) не можна, бо тоді 14-та большевицька армія зможе прорватися на Жмеринку або Козятин; ген. Курманович із цим не зовсім погодився. Одначе, Штаб Наддніпрянської армії лишився при своїй думці і перевів її в життя й тому тільки, як побачимо далі, допіру міг виконати своє завдання оборони головної операційної лінії на Київ.

ПЛЯНИ ШТАБУ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ АРМІЇ І РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Командування вирішує висунути дві групи на важливіші напрямки Одеський і Христинівський – ці правдоподібні шляхи руху гро 14-ї большевицької армії; свої ж резерви зосередити в районі Жмеринки, щоб підтримати той із напрямків, де виявляться головні ворожі сили. Штаб теж мав на увазі, опанувавши Христинівку, висунути панцерні потяги й повстанські відділи по залізниці на північ на Шполу-Квіткове, щоб перетяти ворогові й цей шлях відвороту.

Наступ на Бірзулу мусів розпочати пполк. Удовиченко, на Христинівку-Умань от. Ю.Тютюнник (телеграма ч. 2173/К від 13.VІІІ).

Як бачимо, всю увагу звернуто лише на Одеський і Христинівський напрямки, на Володарку не відряджається жодної частини. Чисельна центральна група мала повну змогу прикрити своє праве крило власними засобами.

Вислід.

Наддніпрянська армія почала виконувати наказ ч. 4 по духу, а не по формі. Отже, головна думка ШНА – тримати міцно в своїх руках залізничні вузли Вапнярка і Христинівка, скупчити резерви для дальшого маневру і, таким чином, надійно прикрити операційну лінію центральної групи.

НАСТУП ПОЛК. УДОВИЧЕНКА

Бої 14-16.VІІІ. Сх. ч. 19.

14.VІІІ. 3-тя Залізна дивізія несподівано для ворога переходить в наступ[60] і в трьохденних гарячих боях завдає ворогові поразки і відсуває його геть на південь, верст на 15. Станція Рудниця залишається в наших руках.

Контрнаступ червоних. Бої 17.VІІІ. Сх. ч. 19.

Але підсилившись, ворог уже 16.VІІІ. ввечері починає контрнаступ на широкому фронті, охоплюючи крила 3-ї дивізії своєю кіннотою й комуністичними відділами. 17-го бої точаться з перемінним успіхом. 3-тя дивізія зазнала тяжких утрат. Між іншим, смертельно поранено молодого, сміливого командира 8-го полку Царенка.

Ворог увесь час насідає на дивізію і примушуючи її відходити крок за кроком.

Ситуація 19.VІІІ.